Слава ЗСУ!

- Підніми голову!

Ульріх фон Біберштайн, володар Фридланда й Жарів, дядько Ніколетти, на своєму бойовому коні здіймався над ним, як гора.

Замість того, щоб злякатися, він почував полегшення. Що це не Біркарт Грелленорт.

- Ти знаєш, хто я?

Він важко кивнув головою, шия не хотіла згинатися, якийсь час він не міг видобути голосу, що було розцінено як неґречність. Чоловік зі злим голосом садонув його кулаком у район нирки. Його Рейневан теж бачив у Тросках. “Мікулаш Дахс, - згадав він. - Клієнт Біберштайнів. Бургграф у якомусь замку. Забув, у якому”.

- Знаю... Я знаю, хто ви, пане Біберштайн.

Ульріх Біберштайн випростався в сідлі, від чого став ще вищим. Кулаком у сталевій рукавиці сперся на бляшаний фартух нюрнберзького обладунку.

- За те, що ти вчинив, будеш покараний.

Рейневан не відповів, ризикуючи знову дістати стусана. Але цього разу Мікулаш Дахс залишився байдужим.

- Підготувати його до дороги, - наказав Біберштайн. - Дати тепліший одяг, щоб не закоцюб. Він має прибути у Штольц цілий, здоровий і сповнений сили.

З групи лицарів, що трималися близько халуп, ступою виїхали троє і наблизилися. Двоє були в повних пластинчастих обладунках, у металевих панцирах новочасного типу, з потовщеним і розбудованим лівим наплічником і наручником, що дозволяло повністю відмовитися від щита. Третій, наймолодший, не носив панцира, під плащем із вовчих шкур він мав тільки ватований, трохи забруднений вамс. Рейневан упізнав його відразу.

- Щастя зрадливе! - презирливо фиркнув Нікель фон Койшбург, недавній бранець у міхаловицькому замку. - Сьогодні ти мене, завтра я тебе! І як тобі це подобається, мосьці єретиче? Я нині вільний, з неволі викуплений! А ти в путах! З мотузком на шиї! І скоро тобою кат займеться!

Змусивши коня дрібно переступати ногами, юнак під’їхав ближче. Він явно хотів впхатися конем між володарем Фридланда і Рейневаном, та цьому перешкодив, загородивши дорогу, Мікулаш Дахс.

- Яким правом, - крикнув Койшбург, - ви берете собі цього полоненого, пане Біберштайн?

Ульріх фон Біберштайн надув губи, навіть не думаючи відповідати. Паноша почервонів від люті.

- Поганий приклад подаєте! - зарепетував він. - Приклад приватних інтересів! Заради якоїсь темної родової ворожнечі, заради якоїсь особистої помсти й самолюбних порахунків наражаєте країну! Ганебний це вчинок! Ганебний!

- Пане Фольч, - перебив спокійним голосом Біберштайн. - Ви муж поважний, розважністю знаний і зарадністю славний. То порадьте цьому молокососові, щоби стулив пельку.

Койшбург потягнувся до боку, але один із вершників схопив його за руку залізною рукавицею і стиснув так, що молодик зіщулився від болю. Рейневан здогадався, хто це, він пам’ятав почуті в Міхаловіцах розповіді. Ганс Фольч із замку Роймунд. Згожелець-кий найманець.

- Як же мені йому дораджати, - повільно промовив Фольч, - якщо він правий? Твій бранець, пане Ульріху, - це важливий рангом гусит, соратник найбільших тутешніх гейтманів, кажуть, запанібрата з ними. Силу чого він має знати про наміри єретиків і про їхні таємні плани. Війна над нами, а на війні той перемагає, хто викриє наміри ворога. Цього бранця тра до Згожельця або до Житави забрати, взяти його на спитки, потроха, неспішно, видушити з нього все, що знає. Того й кажу: віддайте його нам. Для блага країни відмовтеся від помсти й віддайте його.