Слава ЗСУ!

Ульріх фон Біберштайн глянув ліворуч, глянув праворуч, покірні його погляду лицарі, юнкери і кнехти рушили з місць, почали підводити коней усе ближче і ближче. До Мікулаша Дахса, який стояв коло Рейневана, підійшов зброєносець з величезним біденгандером165, тримаючи зброю так, щоб Дахсу було зручно вхопити дванадцятидюймову рукоять. Ганс Фольч бачив усе це.

- А якби я не захотів відмовитися, - процідив Ульріх фон Біберштайн, усе ще впираючись кулаком у бік, - то що тоді? Нападете на мене? Для блага країни?

Фольч навіть не здригнувся. Але бургмани з Роймунда і згожелецькі збройні рушили кіньми, під’їхали, ставши фронтом перед шиком людей Біберштайна, і було їх, як помітив Рейневан, трохи більше. Де-не-де вже брязкали у піхвах мечі, але спокій Ганса Фольча стримав усіх.

- Ні, пане фон Біберштайн, - холодно сказав згожелецький найманець. - Ми не нападемо на вас. Бо це занадто втішило би наших ворогів. Бо щоразу як ми один одного за чуба хапаємо, гусити руки потирають. Я сказав вам, що мав сказати.

- А я вислухав, - задер голову пан на Фридланді. - І на цьому кінець. Прощавайте, пане Фольч, пане Варнсдорф.

Койшбург, презирливо проігнорований у прощанні, поблід від люті.

- Не кінець! - зарепетував він. - Не кінець, о ні! Усе це не буде так залишено! Відповісте, пане Біберштайн! Як не перед судами, то на втоптаній землі!

- Тих, котрі мене судами страхають, - підвищив голос Ульріх Біберштайн, - я звик, як пахолків, киями пригощати. Так що стримуйся, шмаркачу, якщо тобі дорога шкура на спині. Не на втоптаній землі, а тут, на болоті, накажу тебе віддубасити. Ти молокососе! Що з того, що збираєшся Донам до роду вженитися? Хоч би й була твоя жінка з Донового роду, ти не піднімепіся! Бо де тобі і з чим до старої шляхти, ти, синку мерсебурзьких єпископських міністеріалів [28]! На сміх виставляєшся!

Койшбург з блідого став червоним, як розрізаний буряк, здавалося, він накинеться на Біберштайна з голими руками. Фольч хапнув його за плече, другий лицар, названий Варнсдорфом, схопив коня за вуздечку біля мундштука. Але решта згожелецьких збройних рвалася в бій. Хтось крикнув, хтось підхопив крик, блиснули мечі і барти166. Заіржали пришпорювані коні, зблиснули мечі і в руках людей Біберштайна. Мікулаш Дахс ухопив і підняв біденхандер.

- Стійте!, - гаркнув Ганс Фольч. - Стійте, пся мать! Сховайте зброю!

Роймундські і згожелецькі послухалися його. Не вельми охоче. Коні хропли, розтоптуючи сніг у болото.

- Рушайте звідси, - зловісно промовив Ульріх фон Біберштайн. - Рушайте своєю дорогою, пане Фольч. Зараз. Перш ніж до якихось недобрих речей дійде.

* * *

Сніг танув блискавично, досить було тієї дрібки сонця, що пробилося крізь хмари. Вітер стих. Стало тепліше.

Повернулася осінь.

Шклярська Поремба - Рейневан уже дізнався, прислухаючись до розмов, назву села з костеликом, - дещо спорожніла, коли загін Фольча і Варнсдорфа зник в ущелині, що вела до Якубового перевалу, який відділяв, як він пам’ятав з чиїхось розповідей, Карконоші від їзерських гір. Мікулаш Дахас якийсь час похмуро дивився вслід, щось промовив до Біберштайна, показуючи то на від’їжджаючих, то на Рейневана. Біберштайн надув губи, зміряв полоненого злим поглядом, кивнув головою. Потім віддав накази. Дахс поклонився.