Слава ЗСУ!

Він лежав на твердих нарах, спроба поворушитися викликала палючий біль у плечі та лопатці. Ще перш ніж торкнувся грубо перев’язаного місця, він з подробицями пригадав стрілу, яка там стирчала: спереду - по оперення з гусячого пір’я, ззаду вилазячи дюймом ясеневої деревини і ще одним залізного наконечника. Тепер там теж стирчала стріла. Невидима й нематеріальна стріла болю.

Рейневан знав, де він. Він бував у багатьох шпиталях, для нього не був новиною задух багатьох злихоманених тіл, сморід камфори, сечі, крові та розкладу. І безперервна та нав’язлива мелодія тихих хрипів, стогонів, зойків та зітхань, яка накладалася на це все.

Розбуджений біль пульсував у лопатці, не відступав, не послаблювався, віддавав по всій спині, у шию і вниз, до сідниць. Рейневан торкнувся чола, відчув під долонею цілком мокре волосся. “У мене гарячка, - подумав він. - Рана ятриться.

Погано”.

* * *

- Pomahaj Pambu281, брате. Живі-сьмо. Ще одну ніч пережили. Може, холера, викараскаємося...

- Ти чех? - Рейневан повернув голову в бік нар справа, звідки його поздоровив сусід, блідий як смерть і з впалими щоками. - То що це за місце? Де я? Серед своїх?

- Айно, серед своїх, - забурмотів блідий. - Бо всі ми тут добрі чехи. Але по правді, брате, то ми від наших дале-е-еко.

- Не розу... - Рейневан спробував піднятися, зі стогоном упав. - Не розумію. Що це за шпиталь? Де ми?

- В Олаві.

- В Олаві?

- В Олаві, - підтвердив чех. - Таке місто у Шльонську. Брат Прокоп з тутешнім герцогом уклав перемир’я та угоду... Що його земель не спустошить... А герцог йому за це пообіцяв, що матиме старання за таборських немоцних282.

- А де Прокоп? Де Табор? І який сьогодні день?

- Табор? Дале-е-еко... У дорозі додому. А день? Вівторок. А післязавтра, у четвер, буде свято. Nanebevstoupeni Pane.

“Вознесіння Господнє, - швидко порахував Рейневан, - сорок днів після Великодня, припадає на тринадцяте число травня. Отже, сьогодні одинадцяте. Мене поранили восьмого. Виходить, я три дні був без тями.”

- Кажеш, брате, - розпитував він далі, - що Табор покидає Шльонськ? Це значить, що кінець рейду? Уже не воюють9

- Було сказано, - пролунав жіночий голос, - що про політику балакати заборонено? Було. Тож прошу не балакати. Прошу молитися. До Бога про здоров’я. І за душі фундаторів цього шпиталю. Та й за наших доброчинців і спонсорів у молитвах прошу не забувати. Ну ж бо, брати во Христі! Хто годен встати, до каплиці!

Йому був знайомий цей голос.

- Ти притомний, паничу Ланселоте. Нарешті. Я рада.

- Дорота... - зітхнув він, упізнавши. - Дорота Фабер...

- Мені приємно, - блудниця мило усміхнулася йому, - що ви впізнали мене, паничу, доправди приємно. Я рада, що ти нарешті отямився... О, і подушка сьогодні не дуже запльована кров’ю... То що, може, поправишся. Будемо міняти пов’язку. Еленчо!

- Сестро Дорото... - застогнав хтось під протилежною стіною. - Нога страшенно болить...

- У тебе нема ноги, синку, я вже тобі повідала. Еленчо, ходи-но!

Він не зразу її впізнав. Може, через гарячку, може, через час, який минув, але досить довго він дивився нерозуміючим поглядом на світловолосу дівчину з тонкими губами і блідими та водянистими очима. З вискубаними колись бровами, які вже потрохи відростали.