Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Усі на місці? – поцікавився командир у групи.

• Ні, не вистачає бруднотруса. – злостиво відповів Денис.

• Дене, скільки можна? – випалив Лев. – Я вже тиждень слухаю твої нікчемні однотипні насмішки. Огидно! Зміни пластинку!

• В чому питання? Я ж не з тебе глузую! – обурився жартівник, вдаючи із себе найсмиреннішу душу з усіх, хто нині ходить по грішній землі.

• В чому питання? Нормальній людині гидко чути, коли знущаються над іншими. Якщо в тебе проблеми із самооцінкою, то подібним чином їх не вирішити.

• Проблеми? В мене немає ніяких проблем. Це в тебе проблеми!

• Чуваки, заспокойтесь. – почав миротворчу місію Святослав.

• Сам заспокойся, гітаристе-невдахо! Розказував мені, – наступну цитату Денис виокремив високим, майже писклявим, голосом, – “Коли я співаю “Така, як ти”, то всі дівки мої!” Ну, що? Скуштував гарбузової каші, ловеласе задрипаний?

• Та я тебе… – Славко намітився придушити кривдника.

• Ану, позатикали роти! – погрозливо гаркнув Руслан. – Почнете знову – гнатиму вас так, аж мило клубками котитиметься. Ясно?

Ніхто нічого не сказав.

• Чудово. Значить, ясно. І, Денисе, не завваж це за докір, радше за дружню пораду: слідкуй за своїм язиком.

• Я… – зібрався був дошкульно відреагувати останній, але передумав, зустрівши красномовний погляд командира.

За мить двері туристичного притулку відчинилися, з них вивалився задоволений собою Корнилій. На питання “Де ти шлявся?“ кинув, що заповнював журнал. Отримавши від ватаги очікувачів кілька не надто схвальних відгуків, парубок приєднався до гурту.

Руслан швидко організував колону. Першою мала йти Віка, за нею Святослав, потім Лев, Денис, Ваня, Корнило. Замикав же формацію чільник власною персоною в якості ефективного погонича для найповільнішого члена команди.

“17 серпня. Група із 7 туристів. Прибули вчора десь… А біс його знає коли. По-правді, я прийшов сам. Решта ж з'явилися вночі, як я спав. Можете думати, ніби автор цих рядків несповна розуму чи п'яний, – не важливо. Але обов'язково запам'ятайте: якщо вам у лісі зустрінеться ведмедиха, котра вміє розмовляти, то не лякайтесь. Краще спокійно із нею поговоріть, вислухайте, бо їй дуже самотньо. Вона не агресивна, не зла – просто нещасна дівчина, замкнена в тілі здоровезного бурмила. Захоче допомогти – дозвольте, одначе будьте пильні, адже помічниця схильна до ведмежих послуг. Бувайте здорові і нехай щастить! З.І. Клишоногу звати Медведиця. З.І.І. Коли зустрінете, то передайте їй привіт від Корнія.”

Ранок був дійсно чудовим. Сонечко гріло, не припікаючи. Перисті хмаринки танцювали блакитною небесною твердю. Ліс виглядав надзвичайно привітно, неначе старий добрий друг, що запрошує в гості: “Ходімо до мене в дім, товаришу, пити чай з печивом. Сядемо на зеленому килимі, посеред стін-сосен, слухатимемо пташиних пісень, заглядатимемо за небокрай. Згадуватимемо минуле: твоє, моє, наше.” Потім я в тебе запитаю: “Чому розійшлися наші дороги, а ти мені скажеш: так треба, бо така їхня доля. Розійтися аби потім знову зійтися? Звісно, так випробовується зв'язок. І їхній, і наш із тобою.”

• Чому ти від мене тікаєш? – запитав Корнило, коли нарешті вирівнявся з Іванною.

Поруч їх двох у полі зору нікого більше не було: Ден побіг вперед, а Руслан, навіщось, відставав.

Попередня
-= 100 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!