Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Не біжи, дурню! – десь позаду закричав Руслан.

Іванна була вже зовсім поруч. Ще кілька кроків і вільно дотягнутися…

Пізно… Занадто пізно…

Корнилій став як у землю вкопаний, відчувши ніби щось цупко вхопило його трохи вище від кісточки – в найвужчому місці гомілки. Перевівши туди погляд, юнак побачив: невидима сила притисла штанину до ноги. За мить примарні дужі пальці намертво замкнули сільце. Хлопець не встиг навіть злякатися – тільки подумав про ціну, котру мав заплатити за зняття чарів. Далі посмик, зойк, падіння, нажахане Іванчине лице і чорнота.

І нікуди діти всю жалість і гнів,

Відходу немає – немає ходів.

Бо ж можна тікати лишень від життя –

Смерть завжди знаходить й добро і сміття.

Ранок видався по-літньому теплим. Рідко-коли трапляється, щоб Карпати у кінці вересня обдаровували Осмолоду настільки гарною погодою. Продавщиця баба Мотря аж впріла, поки дісталася на велосипеді до своєї крамнички на краю села. Магазинчик, хоч і був невеличкий, користувався неабияким попитом. Особливо серед мандрівників, бо окрім звичайних предметів побуту і продуктів в ньому ще можна було натрапити на різне туристичне начиння, починаючи від запасної дужки до намету й закінчуючи гасовим балоном. Тож протягом літа та початку осені жіночці не доводилося нудьгувати взагалі: різноманітний люд валом навідував майже щоденно.

Порозмовлявши, перезнайомившись із значною кількістю народу, вона вважала себе за великого експерта в міжлюдських відносинах, здатного виключно із самого вигляду покупця впевнено стверджувати (і байдуже, якщо помилялась): звідки той приїхав, чого хоче від гір, чого бажає купити. Звісно, подібне вміння їй дуже допомагало у підприємницькій діяльності, особливо в купі з гострим вертким язиком і нав’язливо-нахабним характером. Через ці обставини турист-початківець сильно ризикував накупити речей, за якими в крамницю не йшов. Із бувалими мандрівниками справи складалися значно важче, проте не безперспективно.

Баба Мотря відкрила магазин, поставила велосипед у сіни, ввімкнула радіо та почала щоранкове вологе прибирання. Музика наповнила приміщення яскравими веселими ритмами. Приємна пісня, гарна погода, яскраве сонечко створили настільки позитивну атмосферу, що жіночка спершу взялася наспівувати, а далі ще й пританцьовувати, миючи підлогу. “Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла” – вирвалося в неї, коли виконувала чергове па. Їй згадалася молодість – час свободи без дітей і онуків. Ой, як же тоді вихляла на танцях: всі парубки за нею бігали. Не лише з її, але й із сусідніх сіл. Одначе Мотря усім їм без розбору видавала гарбузи, аж поки…

В крамницю завалився підозрілий молодик. По-перше, підозрілий, бо нагодився дещо раніше, ніж продавщиця його помітила. Тож жінка зробила єдиний очевидний їй висновок: приблуда зацікавлено спостерігав за тим, як вона пристрасно гарцює зі шваброю. По-друге, бо вдягнений у брудне пошматоване лахміття. По-третє, бо виглядає худющим-худющим дуже-дуже давно нестриженим-неголеним наркоманом. Варто згадати також і те, що чоловіки з довжелезними, аж до пояса, кошлатими бородами іще змалечку викликали у власниці магазину підсвідому неприязнь, аж до відрази.

Баба Мотря швидко ретирувалась за прилавок (там як-не-як безпечніше): гість їй достобіса не сподобався.

Попередня
-= 103 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!