Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Пробачте, – заговорив незнайомець м'яким підступно-заколисуючим голосом, – не хотів вас перебивати. Ви так гарно танцювали… Не подумайте, ніби я якийсь нечема.

“Ото я тобі й повірила, збоченцю.” – подумала жінка. Натомість грубо відказала:

• Чого треба?

• Поїсти.

“Безхатько! Безперечно безхатько! Не місцевий – місцевих я всіх знаю.”

• А гроші в тебе є?

• Є… – невпевнено протягнув юнак. – Десь були.

“Бреше сучий син. Немає в нього й гривні! Треба Наливайка покликати, поки чого не сталося.”

• То шукай. Немає грошей – немає їжі, я тобі тут не доброчинний фонд.

Бурлака заходився ретельно обмацувати кишені на дранті з надією знайти хоча б щось. Тим часом Мотря непомітно дістала з-під прилавку телефон, швидко набрала й відправила повідомлення дільничному: “Грабують! Рятуйте!” Найважливіше, аби той ще не встиг добряче пригубити оковитої, бо недільні ранки не рідко проводив у компанії веселого й хвацького зеленого змія.

• Знайшов тільки оце. – молодик скрушно простягнув продавщиці чорні від бруду долоні, де лежав дріб'язок.

• Тут і гривні немає. – самовдоволено підсумувала та. – Можу запропонувати хіба пачку сірників.

• Розумію. – засмутився слизький тип. По чому з надією промовив. – А може ви мені хліба в борг позичите?

• І як ти собі це уявляєш?

• Ну, я зараз попоїм, а коли в мене гроші з'являться – віддам.

• Звідки у бомжа гроші з'являться?! – не втрималась баба Мотря: нахабству зайди не було меж.

• Я не бомж! – запротестував хлопець.

• А хто? Ти давно на себе в дзеркало дивився?

• Турист!

• Чи я на дурепу, по-твоєму, схожа? – ще сильніше розпалилась жінка – Туриста від безхатька відрізнити не зможу?! Та від тебе смердить за кілометр!

Приблуда обережно підвів ліве плече до носа, принюхався й скривився.

• Фе! Гидота!

• Ото ж бо й воно. А тепер забирайся звідси, поки дільничний не прийшов.

• Але ж я не бомж. Можу це довести.

• Як? Невже документи є?

• Немає… Проте… Дайте мені ваш телефон.

• Що?! – у продавщиці очі на лоба повилазили.

• Мені лише один дзвінок. Я зв'яжусь із рідними – вони вам все пояснять.

• Хочеш у мене телефон видурити, сучий сину! – загорлала хазяйка, немовби знаючи, що Наливайко ось-ось увірветься до крамниці.

• Ні, я…

Так воно й сталося.

• Руки вгору, вилупку! – скомандував позаду юнака не зовсім тверезий, втім, владний чоловічий голос. – Повільно обертайся до мене.

Хлопця аж пересмикнуло від несподіванки, однак він не втратив самовладання, неквапно підняв обидві руки та розвернувся. Дільничний у самому спідньому з поліцейським кашкетом на голові та націленим на гаданого грабіжника пістолетом, стояв у одвірку. Краще сказати не стояв – обпирався, адже зрадливі ноги погано слухались. На обличчі правоохоронця читалось невимовне невдоволення, оскільки його нахабно посміли відірвати від значно важливіших справ.

Попередня
-= 104 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!