Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Пане Петренку, пане Петренку, ой, яка ж я рада вас бачити, ой, яка ж я рада! – радісно забелькотіла продавщиця.

• Заткнись! – гаркнув їй Наливайко, а потім суворо звернувся до парубка – Хто такий?

• Корній Неборака.

Його рідне місто майже не змінилося, відколи він поїздом Харків-Івано-Франківськ вирушив у подорож Карпатами. Сталося ж це трохи більше трьох років тому. Вірно, три роки. Коли хлопець уперше почув, скільки вже часу значиться зниклим безвісти, то сприйняв це за поганий жарт не вельми тверезого поліцейського: “Та ви мене розігруєте!”. Проте коли йому показали свіжу газету – піт виступив на спині. Не повірив, але злякався… Далі були телевізор, інтернет і заплаканий, одначе радісний, голос сестри, котрий линув через всю Україну.

З речей юнак мав при собі тільки пластиковий пакетик із грішми, пересланими Оленкою. Старого брудного одягу він встиг позбутися ще в Осмолоді: баба Мотря, раптом відчувши частку провини за інцидент, забрала в діда найкращі штани, сорочку й туфлі. Куртку дістав у Франківську, телефону ж купувати не схотів, хоча мав можливість (фінансів тепер було більше, аніж вдосталь). Причина полягала в бажанні хоча б іще трішки побути наодинці з собою і розібратися з власною пам'яттю. А розбиратися було з чим.

Заковика полягала у п'яти днях з походу. Спогади про них немовби розділилися, немовби пам’ять одночасно містила дві паралельних версії подій. До того ж одна з них дуже нагадувала кошмарний сон, однак від цього відчувалась не менш реальною аніж інша. Здоровий глузд від подібної думки бундючився та протестував, натякаючи на гарну можливість надовго загриміти в психіатричну лікарню, як хто дізнається.

Останнім однозначним днем перед роздвоєнням був день, коли Корнилій плюхнувся в річку Молоду й мало не втопився. Тоді він ще схотів скоїти якусь дурість, образившись на товаришів: чого бажав – те отримав. Далі пам'ять вперто відмовлялася точно відтворювати пригоди. Вона, ніби знущаючись, постійно підсовувала суміш із вигаданих та дійсних епізодів, вражень, помислів. Наприклад, юнак пригадував, як вони всією командою поверталися від Синевира до притулку на Плісце, проте не менш чітко він пригадував, як у той же самий час той же самий шлях долав один. Безглуздя? Так. Найбожевільнішим було те, що не рідко дві різні групи споминів утворювати в голові вінегрет із перемішаних картинок. Останній погано піддавався розділенню, сортуванню, а значить – розумінню. В результаті, ментальна мозаїка чи мозаїки ніяк не складалися.

А ще були переживання про рідних і друзів. Особливо про батьків, чиї мобільні номери виявилися недійсними. По телефону Корнило побоявся допитуватись у сестри в чому причина, відклавши імовірну важку розмову до особистої зустрічі. Погіршував похмурі передчуття той факт, що Оленка попередила не їхати додому, а відразу чимчикувати до неї – на інший край міста. “Зараз краще нічого не знати.” – вирішив тоді про себе молодик.

Пройшовшись пішки від Південного вокзалу до набережної, хлопець так і не зміг зібрати до купи власних думок та спогадів. Марними виявились його намагання останніх днів. Певно, переварювання неоднозначного минулого – занадто складний і довгий процес. Либонь він триватиме місяці, а може роки.

Корнилій спустився на станцію метро “Історичний Музей”, де на нього зусібіч глипали кислі, стомлені, заклопотані міни. Парубок посміхнувся, не без задоволення відмітивши про себе: “Я вдома”.

Попередня
-= 105 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!