Слава ЗСУ!

“Як там Іванка? – спливло питання в голові. – Чи захоче зі мною розмовляти? Чи може в неї вже зовсім інші, важливіші, справи?”

• Агов, брате! – гукнула із сусідньої кімнати сестра. – Я от подумала: коли нормальна людина спить, то бачить сни. Ти ж також у певному сенсі спав?

• Напевно. – відповів той, а в думках проскочило: “Ти ж також у певному сенсі нормальна людина?”

• То тобі щось снилося?

• Ну, – хлопець заходився крутити мізками, – було, здається, дечого.

• О! Розказуй. Це цікаво.

• Та я ледве пам'ятаю…

• То розказуй що пам'ятаєш, не змушуй мене тебе катувати. – останні слова потонули в дитячому сміху.

• Гаразд. – погодився Корнило. – Мені марились ніч, гори, стоянка з багаттям.

• Невже ти оце там один штани протирав? Ай-тю-тю-тю-тю-тю-тю! – квартиру залило веселе гоготіння близнюків.

• Ні, з дівчиною років чотирнадцяти-шістнадцяти. Худою, мов сірник. Ми розмовляли.

• Ого! І у чому ж вона була вдягнена?

• Хіба це важливо? – юнак відчув у питанні підступ.

• Звичайно.

• Гм… Здається… У нічну сорочку.

• От, Корнію, збоченець. Звабив уві сні неповнолітню! – малюки знову вибухнули сміхом.

• Олено, ми з нею виключно спілкувалися.

• Це ти зараз невинну пісню співаєш, а насправді…

• Слухай, сестро, мені невтямки: ти хочеш почути те, чого я розповідатиму, чи з мене поглузувати?

• І те, й інше.

• Не вийде. Або одне, або друге.

• Ой, який ти серйозний став. – кинула Оленка, наче надулася,. – Давай перше.

• Як я вже казав: пам'ятаю зовсім мало. А те, що є, виглядає, м'яко кажучи, божевільно. Мова йшла про магію. Точніше, дівиця мені про неї говорила. Наприклад, накласти закляття – це пропустити реальність крізь перетворювач зі напіввизначеною функцією управлінням, а тому окрім потрібного результату існує висока ймовірність появи неочікуваних побічних ефектів, зумовлених структурою і іманентними властивостями самої реальності…

Парубок змовк, очікуючи вибухової реакції від сестри. Та ж мовчала. Підозріло.

• Дівча казало, що на здійснення чарів потрібно витрачати життєву енергію. У людей вона не відновлюється. Тим самим, чаклуючи, людина вкорочує собі віку. Безсмертні істоти, котрі повністю вичерпують власну життєву енергію, теж помирають. Ще вона згадала, що небуття – не смерть, а стан до народження, і у випадку вдалого збігу обставин…

• Корнію, ти, безперечно, здурів.

• Дякую.

• Хоча, ні! Я помилилась у визначенні діагнозу. Ти тепер чарівник – наш український Гаррі Поттер – Гриць Гончар! І де твоя чарівна паличка, Грицю? Уті-путі-уті-путі.

Малеча знову розреготалась. Либонь, Олена їх зумисне лоскотала акурат після своїх реплік аби підсилити ефект дотепу. Все поверталось на круги своя. Це було, ніде правди діти, приємно. Раніше сестра не рідко кепкувала над Корнилієм – одне з її улюблених занять в дитинстві. А Гаррі Поттера вони вдвох завжди між собою називали Грицем. Молодикові враз ніби запахло свіжоспеченим хлібом: його любила готувати мама на свята. Довколишній світ потихеньку ставав старим, добрим і знайомим.