Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Авангард вийшов до місця, звідкіля вже гарно проглядалась лиса вершина гори. Залишився останній кидок. Руслан вирішив зробити привал. Скинувши рюкзаки, хлопці заходилися чекати решту. Врешті-решт вони постановили не втрачати часу дарма: з превеликим задоволенням взялися об’їдати кущі чорниці. Ягоди смакували просто божественно, особливо якщо уминати їх не поодинці, а жменями.

Підійшло ще троє. Віка, не знімаючи наплічника, відразу ж підскочила до Лева, котрий стояв до неї найближче.

• А що ви тут вже познаходили? – поцікавилась вона. Голос звучав гучно й весело, неначе не було ні підйому, ні важкого рюкзака на плечах.

• Чорницю. – посміхнувся Лев, розтягнувши сині від соку губи. – Хочеш? – і протягнув пригоршню ягід.

• Не відмовлюсь. – відповіла дівчина, підставляючи обидві долоні.

• Тільки завваж: станеш такою ж брудною, як і я.

• Нічого, не на бал зібралася. – мовила Віка з уже повним ротом смакоти.

Славко, Денис слідкували за цими проявами люб’язності з добре помітними заздрістю та ревнощами.

• А ви чого стоїте, ніби неприкаяні? – звернувся Руслан до останніх. – Ану кладіть наплічники й гайда пастися!

За кілька хвилин до ватаги приєднався Корній, трохи згодом за ним Ваня. Обоє похнюплені, зморені. Відразу ж поскидали рюкзаки, зняли сидушки й знесилено попадали на землю.

• Ваню, з тобою все гаразд? – стурбовано запитала Віка в подруги.

• Нрм… – пробурмотіла та.

• Дівчинко, ти б на себе подивилася: на тобі ж лиця немає. Бліда як поганка.

• Норма.

• Яка там норма? Леве, скажи.

• Згоден із Вікою. – мовив парубок і, кинувши до рота жменю чорниці, підійшов до наплічника Вані. Дістав з кишені хустку, заходився витирати руки. По закінченню зважив туристську торбу. На обличчі хлопця виступив подив.

• Руслане, – винувато сказав він, – по-моєму ми з дечим прокололися.

• З чим?

• Ходи-но сюди. – юнак махнув рукою товаришеві. – Здивуєшся.

чільник неспішно підійшов. Лев поступився місцем, запрошуючи Руслана самому зважити рюкзак. Той спочатку недбало схопився за петлю (виглядала з-під клапану) однією рукою. Одначе з ходу ношу підняти не зміг. Спробував удруге, але вже із серйознішими зусиллями.

• Панове туристи, хто забув докласти речей, на привалі за Осмолодою? Уточнюю: питання стосується виключно осіб чоловічої статі. Серед нас, відчуваю, закралася вівця у вовчому хутрі?

Денис зі Славком переглянулись.

• Не я! – випалили вони одночасно.

• Я взяв частину Вікиних консервів, – згадував Святослав, – курагу, родзинки…

• А я розвантажив Лева, правда, вже не згадаю що конкретно перекинув собі. – перебив Денис.

• Добре, зостався один. Корнію, ти мене чуєш?

Парубок не чув, точніше, його вуха то звуки вловлювали, проте до свідомості долинав тільки суцільний нерозбірливий шум. Думками він ще досі перебував далеко в минулому. Особливість характеру, так би мовити: згадавши провину потрапляєш у заманливе замкнене коло самокатування. Тож юнак відсторонено сидів коло стежки, безглуздо витріщившись у землю.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!