Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Питання лишилося без відповіді. Та і молодик не дуже на неї розраховував. Йому в першу чергу хотілося вколоти дівчину, що він успішно й зробив. Добряче прим’ята гордість після програної ранкової дуелі поглядів постійно давала про себе знати. А тут якраз можливість підвернулася. Гріх не скористатися.

• Курток?

• Дві.

• Так, тоді діставай із наплічника светри і куртку. Зараз розподілимо їх поміж панства.

• Чого я це повинен… – спробував обуритися власник прим’ятої гордості.

• Бо ми одна команда. Не подобається – можеш сміливо котити власну дупу в Осмолоду! – не витримав прирікань Руслан.

Погода на Ґрофі виявилась мінливою, наче серце жінки. Яскраве сонце то, соромлячись, ховалося за хмари, то сміливо красувалось посеред небесної блакиті, даруючи тепле проміння хоробрим мандрівникам. Та й хмари були не тільки безмовною тихою шаллю для світила. Вони з шаленою швидкістю врізалися об осипища схилів гори, немов хвилі об прямовисні скелі, після чого усе навколо тонуло в густому молочному тумані. Зникав обрій, на очах танула далека зелень багатолітніх дерев, що з вершини Ґрофи більше нагадувала звивисте трав’яне полотнище. Лишалося каміння під ногами і дивне відчуття внутрішньої наповненості: ти живий, а коло тебе такі ж самі живі люди. Коли знову розвиднювалось, то погляду відкривалася велична картина Ґорґан – гірського масиву Українських Карпат.

На вершині туристи провели не багато часу. Першим ділом всі взялися за мобільні телефони дзвонити додому, поки не щез зв'язок. Холодний вологий вітер підганяв швидше спускатися вниз у долину. Проте сфотографуватися встиг кожен: на фоні неперевершеного краєвиду, коло великих кам’яних нагромаджень, збудованих колегами-подорожніми, з дівчатами, а точніше з Вікою – Ваня серед хлопців була не настільки популярною. Її миршавий мішкуватий одяг відбивав будь-яке бажання притулитися, обійняти чи, взагалі, постояти поруч, та й посміхалася вона нечасто, на відміну від своєї життєрадісної, сяючої подруги. Синьоока блондинка Віка, зодягнена в блакитного кольору шортики й футболку, виглядала таким собі маленьким сонечком – музою для чоловіка-мандрівника. Через це на світлинах її було найбільше. Навіть куртка, яку дівчина вдягнула на вершині гори, надавала їй ще більш жіночного й ніжного вигляду.

Коли Руслан прийняв рішення рушати – Лев повів групу вперед. Сам же чільник трохи затримався і покликав до себе Корнія. Виявилось, що його турбує Ваня: вона найслабша в команді, тож за нею має хтось наглянути, аби випадково не втрапила у халепу. Цим кимось повинен стати якраз автор ранкових пригод. Корнилій відразу ж поцікавитися: чому саме він. Одначе виразної відповіді не отримав. “Так треба.” – безапеляційно промовив Руслан і побіг наздоганяти інших.

Задоволення від спуску псувало лише осипище. А так все було чудово: погода налагодилась, світило пригрівало – йти стало достеменно приємно. На зміну кам’яному полотну тропи швидко прийшла звичайна земля, а обабіч дороги з’явилась невисока гірська сосна, через що життя відтепер почали утруднювати безліч корінців, котрі перетинали стежину. Проте цей нюанс не зміг перекреслити загальний позитивний настрій, адже хочеш з гірки кататися – вмій і санчата возити.

Та ось почався справжній ліс. Великі міцні дерева, здавалося, сягали самого неба, а густі соковиті трави й кущі ховали від погляду родючу карпатську землю. Отак дивишся навколо: зелено-зелено, і тільки стежка тягнеться попереду звивистою чорною змією.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!