Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Ні. Навіщо воно мені? – намагався парирувати хлопець. Проте спроба вийшла явно недолугою.

• Треба, оскільки обізнаний – значить озброєний. Так от, аби їх, точніше нас, легко було вносити в дім, а потім важко звідтіля виносити.

• Ти ж … – розгубився Святослав.

• А хто його знає яка я насправді? – лукаво всміхнулася Віка. – Сьогодні одна, а завтра – інша. Ми ж дівчата вередливі істоти. Скажи, Ваню?

• Не те слово. – ствердно кивнула подруга.

Денис відчував: саме зараз повинен щось сказати і виставити суперника дурнем.

• Одруження – то завжди купівля кота у мішку. – почав він. – Ззовні торба гарна, повновида, із зав’язочками. Однак потім заглянеш туди всередину, а тебе звідти паскудний котяра за носа хвать!

• Дене, ти настільки впевнено кажеш, ніби вже мав подібний досвід. – вставив свої п’ять копійок Корнило.

• Ні. Цур мене! – відмахнувся той. – Я просто свого часу багато про це думав.

• Чуваче, та ти, схоже, мало не одружився! – вигукнув Святослав. – Ану, розказуй швиденько, хто вона?

• Ніхто! Йшов би ти краще лісом!

• Слухайте, а може то не дівка, а бородатий мужик у шкірянці? – із запалом додав Корній, не відчувши, що переходить тонку межу між жартом і образою.

Денисова кров почала закипати: він любив сміятися над іншими, але ненавидів, коли сміялися з нього. У цей же час ті двоє продовжували розвивати почату тему, щедро доливаючи масла у вогонь. Ситуацію погіршувало веселе Вікине хихотіння.

Жертві кепкувань вже остаточно вривався терпець. У парубка виступили вени на скронях, а кулаки міцно стиснулись. Міркувати хлопець міг лише про відплату. Однак кривдники цього не помічали й продовжували вигадувати усілякі нісенітниці. Особливо яскравими образами відзначився Корнилій (уяву мав гарну, до того ж ревнощі вимагали кудись вилитися). Тому Денис і вирішив затопити в пику спочатку йому, а заодно помститися за поцуплене вино. На відміну від вранішньої ситуації молодик більше не думав, що за розмірами поступається тому, кому хоче добряче врізати.

• Люди, а ми тут випадково не засиділися?! – на диво гучно сказала Ваня, адже розмовляла завжди тихо.

• О! Бачу справжню невтомну туристку! – гукнув Руслан, котрий стояв трохи віддалік, спостерігаючи за мешканцями мисливського будиночка. – Молодець. Збираємось і в дорогу!

• Триклята дівка. – вицідив крізь зуби Денис, розуміючи: шанс на відновлення справедливості майже втрачено. Не гаючи ні секунди, месник відхилив правицю для удару. Корній та Святослав ще продовжували іржати як коні.

І все б вийшло, якби Левові очі вчасно не зафіксували загрозливу позицію. Юнак вмить підскочив до охочого до насильства.

• Ти знову за своє, дурню? – металевим голосом прошепотів він на вухо Денисові, міцно заламуючи його руку за спину. – Я ж, здається, вже попереджав.

Від несподіванки рішучість нападника щезла, наче вітром здуло. Потрібно було якось виправдатись. От парубок відразу й виклав на-гора свою ображену гідність. Тут нарешті до пересмішників дійшло, чого вони вдвох мало не спровокували. За мить до гурту нагодився Руслан. Почався розбір польотів. Дісталося всім трьом, але, за доброю звичкою, Корнилові найбільше.

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!