Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Рушили в дорогу лише за півгодини. Денис ішов задоволений: справедливість взяла гору над кривдою, хоч перемогла й не його руками. А винуватець ранкових пригод знову відчував себе зайвим.

Погода погіршилась. Хмари щільними рядами затулили небо, виставивши землі свої пухкі білі обладунки. Могло задощити. На щастя, за словами Руслана, до стоянки лишалося близько півгодини ходьби, тож ніхто особливо не переймався: “головне – дійти, а там розберемося”. Чимчикували як завжди, тільки зараз в авангарді опинилася також і Віка. Передовий загін обігнав основну групу достатньо, аби не чути їхніх розмов.

• Гарно вона тебе відшила. – звернувся Денис до Святослава.

• Попустись, чуваче, ще нічого не вирішено.

• Та все вже й так ясно. Тебе викинули з прем’єр-ліги і перевели до третього ешелону, туди, де Корній.

Останній почув, що мова йде про нього, проте, вирішив промовчати – від гріха подалі. На сьогодні прикрощів вистачало. Хлопець обернувся: Ваня йшла позаду.

• Не мели дурниць.

• Це не дурниці. Не я тобі про наївність казав, а Віка. Дівчата наївних не люблять. Сам знаєш.

• А кого ж вони люблять? – єхидно вишкірився Славко.

• Впевнених, рішучих!

• Ото таких як ти?

• Що, хіба не схожий? – гордовито мовив Денис, розправляючи плечі.

А дарма. Центр ваги його тіла змінився, неправильно запакований рюкзак різко потягнув вниз. І коли б не Корнилій, який вчасно нагодився й підхопив наплічник ззаду, хвалько би боляче гепнувся на п’яту точку.

• Дякую. – знехотя буркнув останній рятівникові.

• На здоров’я. – значно приязніше відповів той. Він, якщо чесно, сам не знав, чому поспішив на допомогу. Зреагував… “Дарма я втрутився. Краще б бехнувся. Отримав би по заслузі.” – трохи згодом подумав хлопець.

• Погано подякував, Дене. – іронічно продекламував Святослав. – Чоловік тобі достоїнство врятував, котре ти двадцять чотири роки з усіх сил наїдав. А натомість що отримав? Скупе “дякую”? В ноги треба падати. В ноги! Кросівки цілувати.

• Відчепись!

• Не відчеплюсь. – тим самим тоном вимовив молодик. Далі спокійніше. – Повертаючись до нашої попередньої розмови, скажу: у мене є секретна зброя.

• Яка ж це, цікаво? Дрючком по голові?

Корній пирснув зо сміху.

Славко на мить зупинився, розвернувся обличчям до Дениса, постукав кулаком спочатку собі по голові, потім по причепленій ззаду до наплічника гітарі.

• Значить, гітарою замість дрючка. Мюсьє знається на витончених збоченнях!

• Дене, то тільки ти на подібне й здатен.

• О! Я б не відмовився, якби ви всі пощезали. Ми з Вікою залишилися б удвох… А як відомо, двоє дорослих людей знайдуть чим зайнятися наодинці… Уяви собі: багаття, вино, романтична атмосфера…

• З твоєю вдачею, ти б скоріш за все залишився удвох з Іваном! Хе-хе-хе! – перебив Святослав.

• Нє! Краще б вже з Русланом, аніж з Іваном. Вона достобіса неприваблива. Личко в неї ще нічого, а от усе інше… Фе.

• Ну, Дене, ти як базарна баба. Чесне слово. На безриб’ї і рак риба.

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!