Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Пробач, Славку, не втримався. Трохи відкусив від твого пирога слави. – сказав Лев.

• Забий, чуваче. Я ж не на концерті. – вдавано добродушно відповів той, бо йому дуже кортіло сказати зовсім інше. Щось на кшталт: “Годі мені робити з губи халяву. Знайшов дурня. Я тебе знаю, як облупленого!”

• Заспівайте, будь ласка, ще. Удвох. – просила Віка. – У вас так гарно разом виходить!

Почулося вовтуження з боку наметів – Корнило, створюючи багацько шуму, вилазив зі свого. Вибравшись звідти, лише з третьої спроби закрив змійку тамбуру.

• Ну, що там? – поцікавився Руслан, коли парубок усівся на вільну колоду, інші три (гуртом всі вони утворювали прямокутник навколо багаття) були вже умовно зайняті.

• Чортівня. Не можу знайти.

• В рюкзаку добре шукав? По кишенях дивився?

• Разів шість облазив з ніг до голови. Ніде нічого.

• А що трапилось? – запитала Віка. – Я не в курсі.

• Наш Корній опісля вечірнього купання загуби кілька речей. – пояснив Святослав.

• Корнилію, ти сьогодні людина-катастрофа! Чесне слово. – не промайнув можливості вставити свої п’ять копійок Денис. – Так чого ти там посіяв?

• Телефон, карімат, бандану. – видавив із себе хлопець. – Але не розумію як… Потім ще й запасну пару шкарпеток десь дів у наметі. Чортівня…

Розгубленості та відчаю юнака не було меж. Виглядав він достоту кепсько: пустий погляд, опущене змарніле обличчя, котре у світлі багаття видавалося гримасою привида. Похнюплені плечі тільки підкреслювали цілковиту невдалість проведеного дня.

В казанку закипіла вода. Лев заходився готувати чай, розсипаючи заварку по кухлям і заливаючи її окропом. Коли у шести кварках уже парувала рідина, парубок збагнув: однієї посудини бракує.

• Корнію, а де твій кухоль?

• Не знаю.

• Як не знаєш?

• Він щез. – відповів бідак.

• Щез?

• Ну, загубився. Я ж кажу: чортівня. – Корнило підвів голову. Його зморені очі уп'ялися в товариша. – Просто не розумію. Телефон та кварта достеменно лежали всередині наплічника. А карімат був міцно застібнутий стяжками збоку. Нехай, бандану знесла течія. Але все інше?!

• Може то білковедмідь прийшов і вкрав? – покепкував Денис у своїй звичній манері.

• Не смішно. – обурилась Віка. – У людини трапилася прикрість, а ти з цього глузуєш. Правду я кажу, Леве?

• Чистісіньку. – підтвердив той. – Я інколи думаю, Дене: твій гострий язик до добра тебе не доведе. Може й вже не довів.

• Та що ви починаєте. – обурився хлопець. – Навіть пожартувати не можна.

• Можна. – сказав Руслан. – Проте кожному жарту свої місце й час.

Денис збирався прирікатися далі, одначе, на його намірах поставила хрест Ваня, котра зненацька взяла слово.

• Знаєте, я дещо не розповідала… Коли йшла крайньою…

• Ти не винувата. То ми безвідповідально вибрали високий темп. – Віка обійняла подругу.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!