Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Агов, друже, ти пополотнів.

• Леве, не кепкуй. Я серйозно питаю: де Святослав? Ми учора з ним ходили і позавчора. Ми утрьох ночували в одному наметі… – юнак зупинився. Його очі раптово забігли з боку в бік, дихання почастішало, на чолі виступив холодний піт.

• Корнію, що ти верзеш?

• Ні в якому він Харкові! Зараз ховається десь по кущах, щоб вистрибнути на дорогу: “Я білковедмідь! Я Загублений Турист!”. – в погляді хлопця яскраво зблиснула злоба. – Твоя тупа вигадка у біса тупа! Твої тупі жарти мені смішними не видаються!

Лев трохи зам'явся. Від кого, від кого, а від Корнія чекати агресивної поведінки було годі. Виждавши хвильку, аби бажання гримнути у відповідь вляглося, молодик стримано відповів:

• У Славка скрутило живіт перед від'їздом до Києва. Невже ти забув?

• Не бреши мені! – істерично заверещав Корній. Його аж трясло: переляк схопив за горло. – Хочеш аби я збожеволів?! Спочатку ведмедя не було, а тепер Славка немає?! Думаєш, я настільки нікчемний, що зі мною можна так поводитись?!

Шаленець очманіло вхопився за комір футболки Лева, взявся його натужно смикати. Терпець останнього швидко вривався. Молодик добре бачив: з товаришем коїться щось незрозуміле, недобре. Тож тут доцільно би було зупинитись, заспокоїтися самому, заспокоїти його. Однак подібна поведінка безсумнівно заслуговувала міцного копняка.

Невідомо чим би все закінчилося, якби вчасно не нагодився Руслан, котрий першим вийшов зі ступору. Інші ж туристи продовжували шоковано спостерігати за розвитком ситуації. Вгамувати порушника спокою вдалося без особливих зусиль. Та й той майже не опирався, оскільки радше переймався власним внутрішнім світом (постійно повторював собі під ніс: “Я не збожеволів… Я не збожеволів…”), аніж зовнішнім.

Ваня вчасно здогадалася дістати заспокійливе з аптечки. Тому, тільки з Корнила зняли рюкзак і посадовили на найближчу колоду, юнка відразу ж протягнула бідоласі таблетку з водою. Людина-катастрофа, як і годиться сумирному пацієнту, випив ліки по чому замкнувся в собі.

Що робити далі ніхто не знав. Вже вдруге за час походу парубок випадав із контексту теперішності, провалюючись в глибини власної свідомості. І знову безглузда, дурна ситуація. Лишень минулого разу він перебрав вина, а зараз… А зараз начебто й причин ніяких не було. Просто зрив.

Поки Ваня пильнувала за неборакою, решта команди зібралась радитися. Лев хотів негайно вертати назад до притулку. Віка та Денис трималися протилежної точки зору. Вони пропонували почекати, поки Корнилій оклигає. І якщо з ним ніяких проблем більше не буде – йти далі. Руслан вагався. З одного боку він розумів друга, адже ніхто не міг гарантувати, що припадок не повториться знову. А з іншого…

• Не чіпай мене! – пролунав обурений (ба навіть жовчний) голос того, хто ще кілька хвилин тому перебував на межі істерики. – Я заспокоївся. Не треба мене жаліти.

• Я лише допомогти хотіла. – зніяковіло виправдовувалась Іванна.

• І допомоги мені твоєї не потрібно!

• Гей-гей! – Лев уже прямував до пацієнта та його доглядачки. – Корнію, це на тебе не схоже. Як ти з дівчиною розмовляєш?

• Як хочу – так і розмовляю. – озлоблено кинув хлопець. – Тобі яке діло?

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!