Слава ЗСУ!

• Круть! – із захопленням вигукнула Віка.

• Дене, ну, це ти відверто перегинаєш палицю. – запротестував Лев. – Якби воно було, як ти кажеш, то ми б мали їх сто тисяч. Не менше.

• Звісно я образно. Тим не менше, ще в далекому 1614-му в одній із перших книг по німецькому пивоварінню налічувалось більш ніж сто двадцять оригінальних сортів пива! Це вже я не кажу про те, що у Німеччині в 1156-му році імператор видав указ, за яким броварні каралися штрафом, якщо варили неякісне пиво. А в XV-му столітті ввели стандарти виготовлення. Згідно до них дозволялося використовувати лише воду, ячмінь і хміль.

• Ого! З подібною історією традиції лише найкраще пиво й варити. – погодилась Вікторія.

• Я й подумати не міг, що ти такий пивознавець. – щиро здивувався Лев.

• Та то ще квіточки. Коли чимось дійсно цікавлюсь, то вивчаю все досконально.

• Ага, то тепер ясно, Дене, чому ти погано у виші вчився. – підколола дівчина.

• А я й не приховував ніколи: це батьки мене до ВУЗу запроторили. Ніколи не хотів ставати інженером: сидіти ото у своєму кутку перед монітором і монотонно барабанити по клавіатурі.

• Ще скажи, що ти птиця високого польоту. – пожартував одногрупник.

• А хіба не видно? – серйозно відказав Денис. – Я – майстер на вигадки. В мені…

Ваня не слухала. Вона старанно обідала, адже була дещо тендітнішою за інших і не поспівала за ними хапати хліб, набирати консервів, напихати усім цим рота та швидко-швидко пережовувати. Через що юнці часто доводилось сподіватися на совість побратимів. Остання ж із кожним проведеним у горах днем худла, марніла – перетворювалась на жалюгідну напівпрозору примару, яка мусила ось-ось взяти й зникнути. Цього разу допоміг щасливий випадок, бо троє активних їдаків, втамувавши перший поклик голоду, перемикнулися на розмову. Решта, двоє, не проявляли особливої ініціативи. Руслан досі набирав воду. А Корній – що їв, що не їв. Хлопець просто жував хліб, вряди-годи опускаючи напівпорожні очі на дощечку з салом.

Мимоволі Ваня зиркнула на людину-катастрофу, і їй стало трохи не по собі. На обличчі парубка сяяв зловтішний вишкір. Іще кілька хвилин тому його лице випромінювало чи то байдужість, апатію, чи то якусь малозрозумілу тугу, розчарованість. А тепер… А тепер Корнилова усмішка (якщо це так можна назвати) виказувала явне недобре тріумфування. Чому? Навіщо?

Дівчина ніби ненароком перевела погляд туди, куди дивився хлопець. Побачила схил, джерело, кілька набраних бутлів, що акуратно розмістилися коло води. Тільки от Руслана ніде не було. “Може він на хвилинку відійшов?” – промайнула думка. Одначе дивне панічне відчуття всередині, підігріте химерною поведінкою Корнилія, почало бити на сполох. Іванна, взявши себе в руки, вирішила делікатно влізти у розмову побратимів, аби ненароком не спричинити сполоху.

• … Справді? Леве, тобі не варити пиво, а пляшки з-під нього збирати! – обурювався Денис.

• Ну, пробачте мене, пане мудрагелю. – зовсім не образився той. – Комусь одне цікаве, а комусь – інше. А глузувати з людини тільки через те, що вона чогось не знає – то ознака дурості і малолітства, не кажучи вже про паскудне виховання.

• Гаразд, погоджуюсь. Дещо перегнув палицю. Але я ніяк не можу зрозуміти, як чоловік не відрізняє ель від лагера.