Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Корнію, ти там?! Перестань придурюватись! Ми переживаємо!

• Так, Оленко, я тут.

• Гаразд. Розказуй. Де ви є, чим займаєтесь? Тільки не кажи, ніби тобі одному з двома кралями нудно. Не повірю.

• Ми зараз на горі Молодій. – почав юнак сухо. – Пришли з…

День знайомства

Корнилій прокинувся миттєво, мов лампочка: клац, і загорівся. Розплющені очі зустріли внутрішній тент намету. Жовтий, радісний, світлий – святковий. Навіщо журитися? Новий ранок твій! Він настав для тебе! Не для Святослава, не для Руслана, не для Дениса чи Лева. Для тебе! Ти щасливчик. Твоя черга ще не прийшла. Поки. Загублений Турист погидував тобою. Або просто погордував вночі витягувати за ноги з укриття. Бо краще ж напустити туману, розчинити простір в білому мороці, а потім скинути в глибоку безіменну ущелину, де віками тече невідома нікому карпатська річка.

• Тьху, на тебе. – посварив себе Колірний. Від подібних думок дах може остаточно поїхати.

Людина-катастрофа розстібнув спальник, сів. Оглянувся. Поруч нікого й нічого зайвого. Виключно він сам. “Невже я тут один?” – проскочив блискавкою пекучий здогад. Парубок похолов: з лісу до цивілізації либонь не вибереться, бо орієнтуватися посеред дикої природи не вміє. Тим паче в горах, коли погода грає лише в зрозумілі їй ігри. Звичайно, рятувала ситуацію добре позначена тропа, але великі баньки страху відмовлялися визнавати очевидне.

Хлопець не мав анінайменшого уявлення як опинився в наметі, адже вередлива панянка пам'ять геть відмовлялася співпрацювати. Останньою подією, що вона шляхетно зволіла показати, виявилась недовга розмова із сестрою по телефону: звідкіля йшли, де є, куди направляються. Все. Нічого більше. Жодного слова про зниклих товаришів. Та й Олена не хотіла нічого чути понад тим: “Брате, досить язиком тріпати. Батькам невістка потрібна. От же ж пощастило харцизяці з двома кралями в похід піти.”. Чому тільки з двома кралями?Один плюс два – три. Не сім! Глобальне божевілля! Чи гарна робота Загубленого Туриста? Чи, може, юродство насправді локалізоване виключно в одній єдиній макітрі?

Корнило помітив у кутку повну півторалітрову пляшку з водою. Від самого її вигляду відразу почала мучити спрага. Діставши бутель, молодик п'явкою до нього присмоктався. Схоже, норовлива пам'ять якраз цього й чекала, бо без зайвих прохань та нагадувань повідала юнакові про кінець учорашнього дня.

День завершився ніяк. Відколи дівчатам перемкнуло мізки, поводились вони весело й бадьоро. Відразу ж схопили манатки та поскакали вперед. До табору решту дороги тріщали без упину, особливо Вікторія. Вона майже не замовкала: то розказувала щось з особистого життя, то обговорювала знайомих, то намагалась фліртувати з Корнилієм. Якщо раніше хлопець із задоволенням проковтнув би солодку наживку разом із гачком, пустившись дороги, визначеної юнкою, то цього разу він реагував апатично й безрадісно. Так, ніби загравали не з ним, і його це не стосується. Людина-катастрофа нарешті втямив, що білявка, як кисню, потребує чоловічої уваги. Байдуже від кого. Аби була.

А щодо зниклого Лева та Вікиної істерики… Радше за все, той їй дійсно подобається, але це вже інша історія, котра Корнія аж ніяк не стосується. Тим не менше парубку стало соромно за себе перед Левом через ту безглузду розмову один на один. Хай навіть нещасливець щез назавжди – по інший бік буття однаково рано чи пізно зустрінемось. “Ти ж знаєш, як розважаються дорослі хлопчики й дівчатка?” – яким же ж треба бути, аби ляпнути подібне? Чого йому, хамлові, тоді не зацідили межи очі? Варто би було. Варто. Може й порозумнішав би. Розумні ми завжди заднім розумом – постфактум, коли вже пізно. Коли ж іще можна щось змінити, виправити, хоч би вибачитись або й просто промовчати, ми твердо демонструємо вершини дурості, ідіотизму, зухвалості, пихатості. Отаке…

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!