Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Коли все було зібрано й зроблено, мандрівники рушили в дорогу.

Протягом усього часу, поки туристи спускалися з гори звивистою стежкою, Корнилові в голову лізли нав'язливі думки. Не допомагало навіть споглядання краєвиду, котрий місцями поставав у прогалинах між деревами. Юнак тоді зупинявся і завмирав перед вікном у далечінь, вдаючи, наче його захоплює видиво. Він повільно проводив поглядом обриси рельєфу, хмари дивовижних форм. Але, відверто, жодні зусилля й спроби відволіктися, забутися не увінчались успіхом. Чи то переживання від минулих та можливих майбутніх проблем виявилися занадто сильними? Чи то пак хлопець не вмів достатньо переконливо себе дурити? З дубового баняка ніяк не бажали діватися різноманітні запитання однакового штибу: “Що далі? Хто наступний? Я або вона?”

Корнило не боявся – відчував тільки ледь помітну тривогу, одначе, нав'язливі помисли безперестанку гуділи в мозку немов скажені бджоли. Вони не формували настрою, намірів, бажань – лише відволікали, змушуючи свідомість перманентно переключатись із важливих речей на другорядні, – ті, які не розв'язати. А коли тло затуляє собою перший план – чекай біди.

Іванна кілька разів відривалась на порядну відстань, перш ніж помічала відставання напарника. Доводилось гукати й чекати. Людина-катастрофа з самого ранку поводився інакше ніж впродовж останніх днів. Схоже, але не так. Якщо раніше від його мовчанки та деякої відлюдькуватості відгонило більше тупою зарозумілістю, ніж будь-чим іншим, то зараз це був сум. Чому? Звідки? Як могла непомітно трапитись ця зміна? Чим довше дівчина думала – тим переконливішим ставало неприємне відчуття: вона подорожує з іншою людиною. Хіба подібне можливе? Здебільшого зміни в поведінці проходять повільно, загальмовано, адже звичка – то друга натура. Її переінакшувати важко, часом просто нереально. Звісно, є один не вельми приємний спосіб – з'їхати з глузду. Та його полегшена версія – пережити сильний стрес.

“Чому якраз ми опинились у цій халепі? Сліпа невдача? Божевільна лотерея? Хто ж знав, що перший похід Карпатами обернеться катастрофою? Ходили б краще Кримом. Кримом? Катастрофою?” – міркував Корнилій, не дивлячись під ноги. А тропа тихенько собі звивалася вниз, місцями випинаючи із себе підступні корінці.

Юнак мучився багатьма питаннями, котрі зміїним клубком засіли у нього в голові: спробуєш витягти одне – обов'язково вкусить інше. Краще було б над цим не розмірковувати. Та не розмірковувати він не міг. Повсякчас виникали образи зниклих товаришів: Славка з гітарою, грубіяна Дениса, всезнаючого Руслана (“Якщо ти такий всезнаючий, то чого нас сюди завів?”), Лева, який завжди був готовий прийти на допомогу, Вікторії з її блакитними, кольору неба, очима. Чому саме вони зникли? Чим саме їх вподобав Загублений Турист? Аби його шляк трафив! А сам? Чому лише сам все пам'ятаєш? Невже тут ховається незбагненна таємниця, невловимий зв'язок? Чому? Чим? Як?

• А щоб тебе! – вилаявся Корнило, боляче вдарившись великим пальцем ноги об корінь, що підступно випинався з-під землі.

Коли ставив ушкоджену ногу на ґрунт, та підло підвернулась, не втримавши ваги. Хлопець повалився на бік. Гучно дзенькнула гітара.

• Корнію?! – стурбовано скрикнуло десь зовсім поруч.

Розплющивши очі, парубок побачив перед собою перелякане лице Вані. Вона вже встигла скинути рюкзак і присісти навпочіпки.

Попередня
-= 49 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!