Слава ЗСУ!

• Корнію, – обурилась Іванна, побачивши як той нахабно б'є байдики, – досить ледарювати. Йди, допоможи намет скласти.

• Угу! – відразу ж погодився молодик та відразу взявся до роботи.

Гірська стоянка, де розбили табір подорожні, розташувалась на невеличкій рівній галявинці високо на схилі гори. І хоча майже повсякчас там біснувався сильний вітер, чарівний краєвид із лишком компенсував ту незручність. З одного боку прогалину півколом оточував ліс, з іншого ж спадав різкий обрив. Тому дерева, котрі росли подалі внизу, абсолютно не заважали кругозору. А звідти знайшлося за чим поспостерігати і на що подивитися. Звичайно, цинік скаже: “гори, як гори”. Проте однакових гір не буває. Ніде. Кожна має свої форму, вигони, навіть одяг. Він покриває її тіло від долин до вершини, він змінює забарвлення разом із порами року. Вони – краса. Коли ж її багато – захоплює подих та завмирає серце.

Корнилій якраз закінчував розмову з батьками, коли його ім'я згадала Ваня. Дівчина з навігатором у руці уважно розглядала карту. Здавалось, вона ненароком озвучувала думки, не усвідомлюючи того, що говорить в слух.

• Ой, Корнію, Корнію… Кілометрів із тридцять доведеться пройти…

• Скільки?! – щиро здивувався людина-катастрофа, облишивши телефон та милування природою на краю кручі.

• Тридцять.

• Ти точно правильно порахувала? – парубок також завис над мапою.

• Дивись, – юнка спершу звірилася з навігатором, а потім почала водити пальцем по розмальованому дивними закарлючками листку (саме так для Корнила завжди виглядали карти). Так ішли вчора. Зараз ми тут. А перти нам аж ген отуди.

Перший відрізок видавався меншим від другого мінімум у два рази. Мінімум. Та й вихлявся він не настільки агресивно. Уява хлопця відразу ж намалювала замість маршруту хитру й підступну гадюку, що крутилась та казилась, наче не перед добром. Втім, хіба може зміюка звиватися перед добром?

• Ваню, ти в мапах гарно розбираєшся?

• Гарно.

• Точно?

• Корнію, невже я повинна тобі кожного дня розказувати? – вдала роздратування дівчина.

• А можна ще раз, останній?

• Гаразд. Я коли у школі вчилася, то кілька років займалася спортивним орієнтуванням. Навіть у змаганнях брала участь. Не дрейф – не заблукаємо. До того ж у нас є навігатор, а маршрут ідеально помічений. Заспокоївся?

• Майже. Що таке спортивне орієнтування?

• Спортивне орієнтування – вид спорту, суть якого полягає в орієнтуванні на місцевості за допомогою карти й компаса та найшвидшого знаходження заданих контрольних пунктів.

• Тепер заспокоївся. – з полегшенням вимовив молодик. Подумки ж дуже здивувався подібній обізнаності Іванни. – Ти, до речі, відповіла, ніби з Вікіпедії читала.

• А формулювання і є з Вікіпедії. Запам'ятала. Добре, досить ляси точити. Треба рушати. Якщо продовжимо в такому ж дусі, то й до настання темряви до Синевиру не дістанемось.

Подорожні хутко начепили рюкзаки. Хлопець виявив, що крім гітари (в біса вона кому потрібна?) мав нести ще й намет – не вельми приємна знахідка. Тож довелося знімати наплічник, перевішувати карімат на бокову стяжку, а на нижню прив'язувати компактно складене укриття.