Слава ЗСУ!

Лише зараз хлопець помітив, яка чарівна у неї усмішка.

• Хух…– нарешті відсміялась юнка. – Я звісно пожартувала. Зараз знайдемо тобі підходящу палицю.

• Невже треба вставати? – поцікавився Корній.

• Вже. – підтвердила Ваня. – Ми й так забагато відпочиваємо. Чує моє серце: до стоянки потемки доповзатимемо.

• Може розділимо сьогоднішній шлях навпіл?

• Думала. Погана ідея.

• Чому?

• З'являється значний ризик прогавити потяг додому. Руслан, коли планував маршрут, розрахував усе аж до найменших дрібниць. А от того, що в нас ноги відвалюватимуться, не передбачив.

• Тобто відставши від графіка…

• Твоя відпустка і мої канікули затягнуться на невизначений термін.

• Чудово. – процідив крізь зуби парубок. Його раптом занепокоїла перспектива пропустити роботу. Пострах перед химерними зникненнями непомітно стих. Гарна погода, компанія дівчини, бажання забутися і довіритись іншим – не собі – заспокоювали, заглушаючи тривогу, затуманюючи розум. Тому тепер молодик міг перейматися іншими – приземленішими справами.

Перепочивши ще трохи, туристи зібрались вирушати. Іванна надягла свій наплічник першою, хоча й не відразу: на коліно поставила швидко, однак, перекидання з коліна на плечі зажадало значно більше зусиль. Поки юнка силкувалась впоратися з рюкзаком, Корнило ліниво прочвалав до власного, не помітивши натужних старань напарниці. Дарма, бо його допомога не виявилася би зайвою.

Перед тим як поплентатись далі Ваня попередила, що наступного привалу годі скоро чекати: найближчих кілька кілометрів дорога тягнутиметься відносно рівно, підйоми та спуски будуть пологими – йтися має легко. Корнилія новина не засмутила, оскільки знайдена напарницею палиця стала дуже в пригоді (розтягнені зв'язки не нагадували про себе). Найголовніше ж він і сам прекрасно розумів – необхідно терміново наздоганяти графік.

Дорога дійсно виявилась простою. Та й погода як і раніше випромінювала доброзичливість: сонце не палило, дощ не лив, вітер не дув. Дивина. “От, якби ж то таке було в перший день походу. – розмірковував, ідучи, парубок. – Не гроза з блискавкою, не брудні холодні потоки з гір, не бліді від виснаження й роздратування обличчя товаришів, а приємна прогулянка в компанії гарних людей.” По останніх словах хлопець обірвався, неначе перечепивсь об камінь, що непомітно виріс під самісіньким носом. Виникло непевне відчуття наближення чогось нового, невідомого раніше. Звідки? Зсередини. Там, глибоко-глибоко, хтось намагався розвести багаття і бив кресалом об твердий кремінь серця. Молодик сполохано відігнав незвичні думки.

• Корнію, під ноги дивишся? – привітно кинула Іванна. Вона йшла попереду, не оберталась, тож не побачила, як скривилась парубоча фізія.

• Звичайно, дивлюсь. – набурмосився останній.

• Справді?

• Справді.

• Не схоже.

• Падати більше не збираюсь.

Дівчина зненацька розвернулась та просвітила хлопця своїм допитливим поглядом-рентгеном. Той, отетерівши, не встиг скинути з обличчя ображену міну, буцімто його дошкульно гризли мухи з комарами: брови насуплені, губи скривлені.