Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Корнію?

“А хто така Вікторія? Денис? Святослав? Лев? Хто вони?”

• Корнію, ти здоровий? – Іванна легко торкнулася плеча парубка.

• Що? – здригнувся той.

“Де вони? Де ті, які лишили слід у пам'яткі, лукаво оминувши (обманувши) дійсність?”

• Питаю: з тобою все гаразд? Ти наче завис на кілька секунд.

• Я?

• Хто ж іще?

“Денис? Вікторія? Де? Куди?”

• Лев.

• Ха-ха-ха! З муркотунів тут самі рисі. Та й то, швидше до нас причепиться домашній кіт, аби ми з ним тушонкою поділилися.

• Так. – апатично погодився парубок. Зненацька в нього шалено спалахнули очі. – Звідки про Загубленого Туриста знаєш?

• Ну, – обережно почала дівчина, відчувши нездорову напруженість співрозмовника, – ти же розказав.

• Хто?

• Ти.

• Коли?

• Позавчора.

• Невже?

• Не верзи нісенітниць. – обурилась Ваня. – Корнію, не лякай мене.

В її голосі виразно чулися тривожні нотки. Раптова й безпричинна зміна поведінки напарника спантеличувала. Одначе найістотніший вплив на душевний спокій звершила місячна ніч, що грою світла й темряви згустила фарби, перетворивши сумніви на підступи, страшне на жахливе, а незугарне на потворне. Тому вигляд парубка зненацька набув асиметричних рис: криві плечей, різного розміру очі, ожиле волосся перетворилось на тисячі огидних ниткоподібних черв'яків.

Чим більше та пильніше юнка приглядалася, воліючи розвіяти місячні чари, тим моторошніше їй робилося.

• Що я тобі конкретно розказував? – не вгавав хлопець.

• Страшну історію про туриста, котрий заблукав у карпатському лісі.

• А що далі?

• Далі?

• Так, що трапляється з людьми, коли вони зустрічають Загубленого Туриста?

• Нічого. Історія – вигадка. – від нав'язливих дурнуватих запитань страх почав переходити в роздратування. Дівчину це порадувало, оскільки злитися значно краще ніж боятися.

• Скажи, що трапляється з людьми, коли вони зустрічають Загубленого Туриста?

• Корнію, – підкреслено холодно мовила Ваня, від її крижаного й водночас обпікаючого голосу хлопець взявся притомніти, – поводь себе належно і облиш ці безглузді балачки. Тепер, будь ласка, сходи до свого наплічника, принеси мені теплий светр, бо щось добряче похолодало.

Молодик послухався. Мовчки підвівся, поплентався до намету. Іванна відчула величезне полегшення, неначе з її плечей звалилась ціла кам'яна гора, адже що би вона робила, якби її непутящий колега-мандрівник продовжив свій божевільний допит? А на те воно й виглядало. Лишалось сподіватися: Корнилій повернеться зі светром уже повністю очунявши, інакше… “Треба його чимось зайняти.” – осяяло юнку.

Попередня
-= 57 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!