Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• А Віка сім.

• Віка?

• Так.

• Не може бути!

• Може. Ми з нею вдвох ходили. Я на гітару, а вона на фортепіано.

• Ніколи б не подумав: наша Вікторія грає на піаніно.

• Кожен з нас – загадка. Часом і сам чи сама для себе.

• То ви одна одну з музичної школи знаєте?

• Взагалі-то, ми сусідки.

• Ого!

• Ага. Віка вам цього хіба не казала?

• Ні. Казала, лишень, що має гарну подругу, яку хоче взяти із собою в похід.

• Ха-ха-ха. – засміялася Іванна. – Впізнаю її.

• Може розповісти про кілька епізодів з вашого життя? – поцікавився Корнило.

• Гм… Багато чого було. І за тиждень не впораюсь. А нам би краще вже починати згортатися, бо завтра також важкий перехід.

• Ваню, один єдиний, що найдужче запам'ятався. – благав парубок. – Ну, будь ласка.

• Добре. Вмовив. – дівчина замислилась. – Як тобі історія про шкільний конкурс краси?

• О! Чудово. Розказуй.

• Отже, конкурс краси у нашій школі проводився раз на рік перед новорічними святами. Брали участь дівчата з десятих та одинадцятих класів. Віка тоді навчалася в одинадцятому і збиралася вдруге здобути перемогу. Я ж у дев'ятому, але оскільки всюди тягнулася за подругою, кілька тижнів наполегливо канючила в суддів зробити для мене виняток, допустивши до змагань. Коли вони врешті-решт здалися, я на радощах кинула виклик Віці, мовляв, цього року отримаєш справжню конкурентку. Та ж поблажливо посміхнулася, сказавши: “Спершу підрости, крихітко”.

• Ого! – щиро здивувався хлопець. Теперішній образ Іванни якось дисгармоніював з такими поняттями, як конкурс краси, наполегливо канючити, кинути виклик Вікторії.

• Словом, суперництво між нами розгорілось не на жарт. Ми навіть не розмовляли в останній тиждень перед змаганням. Ото були дурні. – зітхнула Ваня. – Насправді ж, усі ці плаття, дефіле, гарцювання по подіуму на підборах, самовихваляння перед публікою й суддями – маячня.

• Чого маячня?

• А хіба ні? Ти ж програміст. У подібних змаганнях абсолютно відсутня будь-яка функціональність і прагматичність. Виключно витрачений час та нерви. Марно.

• Зате є на що подивитися. – бовкнув Корнилій.

• Певна річ, ти ж чоловік. – засміялась юнка. – Одначе мушу тебе засмутити: дефіле в купальниках не проводилось.

• Ех…

• Але був конкурс талантів. Останній. Він, по-суті, й мав визначити переможницю.

• Дай вгадаю: ти грала на гітарі, а Віка на піаніно.

• Майже. Я грала на гітарі, а моя люба подруга танцювала.

• О!

• Але їй це не допомогло.

• Що?

• Саме так.

• Та ні.

Попередня
-= 61 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!