Слава ЗСУ!

• Що ж. – скрушно простогнав парубок. – Варіантів більше немає.

Кількахвилинне нишпорення в наплічнику дало свої плоди: хлопець видобув звідти пожмаканий аркуш. Намагаючись не читати написів на полях, виведених акуратним Іванчиним почерком, розгладив карту і заходився звірятися з навігатором. Корній мало не скрикнув від радості, коли побачив на мапі поруч із власним розташуванням рятівну синю цяточку з малесеньким хвостиком. Джерело. І тут його неначе струмом вдарило: він впізнав місцину. Вони позавчора отаборювались на цій гірській галявині. Затим, певна річ, можна не хвилюватись, що вода відтоді кудись ділася.

Корнилій був відразу кинувся в напрямку джерела, але вчасно зупинився: як знайти шлях назад? Навігатор – то добре, та чи достатньо його щоб у нічному гірському лісі щасливо повернутися назад? В хлопця щодо цього з'явились небезпідставні сумніви. В будь-якому разі краще перестрахуватися.

На благо, на стоянці виявилось багато сухого гілляччя. Парубок швиденько позбирав усе докупи і заходився лагодити багаття. Проте швидко зрозумів: запалити пристойне вогнище – задача не з простих, позаяк у злостивого вітру протилежні плани. Ціною півкоробки сірників, до межі зіпсованих нервів і додаткового часу на розпилювання крупних гілок до потрібного розміру вдалося начаклувати невеличкий вогник, котрий одразу ж із запалом узявся поїдати приготовлені йому дерев'яні наїдки. Корній деякий час турботливо поспостерігав за тим, як його тендітне творіння кріпнуло, набираючись сил та жадоби. По чому додав більше дров і рушив по воду, прихопивши з собою окрім двох бутлів ще й казанок.

Дорога до джерела була не з приємних: мало того, що парубок із бляклим світлом ліхтарика брів прямісінько навпростець (кілька разів перечіплявся, ледь не валячись сторчголов), він ще й не одразу знайшов жадану ціль. Правду кажучи, знайшов, але не відразу розпізнав. Лише намотавши достатню кількість кіл навкруг, усвідомив: ота товчена брудна ковбаня, котру старанно з усіх боків обходив, і є джерело. Схоже, звірина потоптала. Чи дика, чи свійська – без різниці. Хоч сам чорт! Результат однаковий: таку воду краще не пити, бо не далеко отруїтися. З іншого боку: як не пити, якщо спрага наче залізом пече.

Повернення до табору відбулось без пригод. Піднявшись трохи вгору, Корнилій побачив відблиск багаття. На нього й пішов. Звичайно, темрява, бездоріжжя та повні баклаги води аж ніяк не сприяли швидкому подоланню перешкод, одначе, без поспіху будь-що робити значно спокійніше аніж із ним. А квапитися було вже зовсім нікуди.

Вітер дещо вщух. Молодик сидів на колоді з порожнім кухлем в руках, його очі незряче дивились крізь вогнище, де полум'яні язички вихляли в такт подиху гір. Спогади про вранішні події нахлинули миттєво, немов цунамі, підняте з темних океанічних глибин землетрусом, варто було тільки завмерти на місці. І нічого ті спомини не несли приємного: минуле липкими щупальцями топило в апатії та безсиллі, роблячи погляд пустим.

Парубок прокинувся на світанку. Тривожно. Сни у пам'яті не лишили жодного сліду, але осад від них зостався неприємний, ідентичний усвідомленню остаточно втраченому шансу. Не змігши ні розібратися у власних почуттях, ні згадати нічних марень, хлопець вирішив усе облишити так, як є. По чому розвернувся набік – до Вані. Але її там не знайшлося. Не знайшлося і її речей: спальника, карімату, одягу. Молодик відчув, як до горла підступає паніка. Думки заходились скажено вертітися в голові, перемішуючи страх, лють, знемогу. Руки трусились, серце шалено калатало. Раптом хаотично спрямований погляд натрапив на мапу й навігатор, котрі лежали в кутку намету. Корній, не вилізши зі спальника, відразу ж метнувся туди, хапаючись за останню крихку соломинку. Розгорнув аркуш і на звороті побачив акуратний напис олівцем: “Жартую. Я надворі готую сніданок. … Іванка”.