Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Враз величезна ноша звалилася з плечей. На душі в юнака стало легко. Серце продовжувало калатати, але від радості та від очікування зустрічі, що мала дуже скоро статися.

Старанно замазане слово поруч із підписом. Парубка зненацька наче струмом вдарило. До нього дійшло, яке то слово. Корнило ще раз вдивився в численні чорні лінії, під котрими виразно проступало єдино-можливе: “Твоя”.

• Моя Іванка. – самими губами прошептав молодик.

Корнилій рвонув до виходу. В спідньому. Йому було на те абсолютно байдуже. Швидко розстебнув змійку, викотився в тамбур: ноги заплуталися в спальнику. Чергова застібка піддалась без проблем. Хлопець блискавично виповз на відкрите повітря. Він мав це сказати зараз – якраз зараз, тільки зараз. Поки почуття надавали безмежної сміливості, блокуючи страх зостатися знехтуваним, відкинутим, відхиленим, забутим. Він мав їй це сказати – його Іванці. Проте надворі нікого…

А далі… А далі туман. Все ніби в тумані. Спершу крізь нього вдавалося щось розгледіти. Молодик навіть намагався раціонально мислити. Проте “раціо” виявилось замкнутим у свої межі – своє “емоціо”. Замість того щоб плюнути, знайти транспорт до найближчого великого міста й повернутися додому, юнак обрав самотню мандрівку по пройденому шляху назад. І навряд чи його ціллю було дійти. Радше загубитися та зникнути. Так само, як інші.

Багаття палало, гріючи й освітлюючи малесенький світ, що знічев'я опинився поруч. Хоча ні, ватра ж не виникла сама собою. Її створили для певної мети, котру вона впевнено виконувала. Але чи завжди створене, винайдене, зроблене для чогось втілює тільки те, що йому було призначено? І чи завжди навколишній світ обмежений лише творцем? Корнилій же не єдиний, хто міг скористатися вогнем, кого вабило світло серед глупої ночі. Либонь ні. Одначе це всього-на-всього пусті міркування, бо парубок, дивлячись крізь жовтогарячі стрічечки, їх не бачачи. Він радше перебував сам у собі – одночасно в і поза межами малесенького світу довкруг багаття. Тож ні коли закипіла вода в казанку, ні коли десь за спиною піднімалося шарудіння, хлопець не відреагував.

Корній відчув чиюсь присутність у той час, як незваний гість вже обережно підходив до вогнища по широкій дузі, аби ненароком не злякати заглибленого в себе молодика. “Не злякати” – занадто м'яко сказано. Зазвичай, випадково зустрівши подібного бурлаку на близькій відстані за межами усім відомих установ, шалено верещать і намагаються панічно дати драла. Причина такої реакції вельми зрозуміла: не кожного ж дня зустрінеш двометрового дебелого волохатого бугая з зубатою пащею та дециметровими кігтями. Корнилій дуже здивувався власній спокійній поведінці, коли, не зрушивши з місця, спостерігав, як кремезна тварюка, дбайливо обійшовши багаття, зовсім по-людськи всідається на колоду поруч.

Кілька хвилин тривала неймовірна безглузда пауза. Обоє дивились на вогнище. Юнак потихеньку виходив з апатичного стану: як-не-як присутність непередбачуваної істоти, котра одним легеньким помахом лапи може загнати тебе в могилу, сильно витвережує. А можливість смерті реальної від зникнення метафізичного відрізняється, мінімум, стійким запахом брудної шерсті. Парубок тільки почав перебирати в голові варіанти виходу із загрозливої ситуації, як кошлате створіння зненацька нахилилось вперед до казанка і по-хазяйськи підняло кришку. Причому під час цієї маніпуляції (Корнилій подумав, що з'їжджає з глузду) волохата лапа з кігтями перетворилась на не менш волохату руку з нігтями. Скрушно похитавши головою, ведмідь кілька разів стукнув вказівним пальцем іншої руки по посудині. Тут молодик вже остаточно вирішив, що здурів, бо вода в казанку вмить посвітлішала, а весь бруд, зібравшись грудками, викотився геть… Клишоногий закрив баняк кришкою, зняв з багаття і поклав до ніг юнака.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!