Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Роби чого хочеш. – відчеканив молодик хижому триметровому страховиську. – Але без правди ти від мене нічого не отримаєш.

Тварюка гарчала, бігала, казилась, намотувала кола навкруг хлопця, немов неупокоєна відьма. Вона то хутко віддалялась, то наближалась різкими випадами, опиняючись майже впритул. Вона корчила страхітливі міни, міняла форму, ламала кущі й дерева.

Корній, що є духу, намагався на те не дивився. Він спрагло вгризся очима у повний Місяць, молився і чекав. Чекав на світанок. Чекав поки біснуватий бевзь заспокоїться, або поки не обірветься його нитка земного буття.

• Сталося це років вісімсот тому. Жило собі тихе карпатське село у міжгір'ї. Все було б добре, якби не навідалися до нас татари. Я, ось, згадую Франкового Захара Беркута, й ніби про мене написано. На жаль, тільки не народилася я Мирославою, не кохала Максима та не пережила кривавої різанини. Потім сорок днів, білий тунель, де за мить знову проходиш ті неповних шістнадцять літ до смерті, й двоє дверей у кінці. Обидві зачинені. Згодом з'являється третя, і ти раптом розумієш, що там, нагорі, не змогли визначити куди направити твою грішну душу: до раю – замало добрих справ, до пекла – замало поганих. А оскільки я була не зовсім християнкою, вдалися взнаки дідові язичницькі оповідки, то вирішили повернути мене назад на землю в личині ведмедя.

• Звучить безглуздо, – насмішкувато, зате чесно, засумнівався Корнило. – я наче опинився на якомусь третьосортному шоу екстрасенсів. Звідки про Франка знаєш? Невже поцупила книжку в роззяви-туриста?

• Про ноосферу чув? – спокійно відреагувала Медведиця.

• Звісно, чув.

• Звідти й дізналася. Правда, вона не зовсім така, як ви її собі уявляєте… Але то вже інша річ. З ноосфери я й українську мову вивчила. Чи ти, Корнію, вважаєш, ніби ми вісімсот років тому спілкувалися так само, як ви зараз?

• Медведице, не заривайся. Питання задаю я. То, виходить, ти знаєш все, що знає людство?

• Ні. Схема доступу до знань складна. Скажу лише: легкість отримання певної інформації прямопропорційна кількості її носіїв. Більше теревенити про це не варто, бо мене можуть відключити. А якщо таке станеться – ми вже не порозмовляємо.

• Гаразд. Давай далі.

• Повернувшись на землю в образі ведмедя, я відразу ж взялася за добрі діла. На превеликий жаль, селяни мене боялися: ховались, тікали, а інколи навіть нападали. Тому довелось вдовольнитися тим, що маю: охороняти ліс від браконьєрів та інших знахабнілих царків природи, – як би там не було, також доброчинність. Минали роки, десятиріччя, за ними й сторіччя. Життя тварини посеред дикої природи завмерле в часі – не міняється взагалі. Кожен день походить на інший, немовби дві краплини води. Та ось загриміла Перша Велика Війна. Карпати заходилися гуркотом гармат, торохнечею рушничних пострілів, криками болю, відчаю. Я нікуди не лізла, одначе, й ліс берегла, наскільки могла. Русаки та місцеві мене боялися, розбігаючись навтьоки від одного лише вигляду гризлі. А от австріяки з німцями… Ті відразу хапалися за гвинтівки.

• Постривай. Дай переварити. – молодик, не зважаючи на переважаючий скептицизм, спробував підсумувати почуте. – Отже, я зрозумів наступне: ти – людська душа у ведмежому тілі, котра вже протягом восьми століть намагається зробити достатньо добрих справ аби потрапити до раю?

Попередня
-= 79 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!