Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Ти, отак, усю ніч на мене дутимешся?

• Скільки треба – стільки дутимусь.

• Сам винен. – вибачалася, як могла, зубата почвара. Оскільки перепрошувати не вміла, то дійство радше нагадувало спробу перекласти власну з хворої на здорову голову. – Я суто захищалась від твого палаючого дрючка.

• Самозахист та й годі. – в'їдливо кинув парубок.

• Я що, по-твоєму, мала дати себе підсмажити?

• Люблю запах печеного м'ясця…

Розмова не клеїлась. Хлопець ніяким боком не йшов на контакт. Ведмедиха починала панікувати, оскільки важливе для неї питання могло зостатися нерозв'язаним, а нового шансу в неї достеменно не стане. Корній, в свою чергу, недвозначно примітив: кошлатому бурмилові від нього явно чогось-таки треба, інакше б того вже й слід загув. Це наштовхнуло на думку, що можна спробувати змусити Медведицю говорити правду в обмін на обіцянку виконати її бажання. Проте план, на думку юнака, мав один суттєвий недолік: невідомо чого хоче тварюка. З іншого боку гра вартувала свічок: нагода дізнатися причину поневірянь, безперечно, більше не з'явиться.

• Досить дутися, Корнію, – лопнеш. – вкотре заходилась миритися клишонога.

• Боїшся обляпатись?

• Ні, боюся побачити тебе зсередини.

Молодик витримав коротку паузу, по чому зібрався з мужністю й заговорив, намагаючись триматися якомога твердіше та впевненіше.

• Медведице, давай-но облишимо пусті балачки і перейдемо до справи. Тобі ж від мене щось потрібно?

Лісове створіння, сторопівши від несподіванки, підозріло вибалушилось на хлопця. Коли його розгубленість трохи минула, а очі повернулись до своїх орбіт, затягнуло розміреним тоном.

• Припустимо… Так…

• Я пропоную угоду. Ти мені розказуєш правду і тільки правду, а не побрехеньки про духів-охоронців, я ж потім допомагаю у вирішенні твоєї проблеми. По рукам?

• А як ти визначиш: обманюю тебе я, чи ні?

• О! Це вже не моя проблема. Маєш вибачатися максимально переконливою, аби в мене не виникло жодних сумнівів щодо ведмежої щирості.

• Не чесно! – заремствувала клишонога. – Скажи я тобі все як є, ти однаково зможеш до чогось придертись!

• Ну, нічого не поробиш: світ не справедливий. – відрізав парубок.

• Дурний ти, Корнію, якщо так дійсно вважаєш. Кожен завжди рано чи пізно отримує своє. – вишкірився звір, оголивши жовті ікла. – Може гризлі допоможе тобі краще подумати?

Ведмідь заходився рости як на дріжджах. Знову гора м'язів піднялася над хлопцем, не віщуючи нічого доброго. Знову запахло шерстю. Знову засмердів важкий гнилий подих. Знову підкосилися ноги. Знову стало лячно, й дрижаки забігали спиною. Одначе цього разу юнак мав мету та усвідомлення однієї, до біса простої, істини: якщо зараз дати задній хід, то вже ніколи не дізнатися, що за чортівня коїлась цим літнім карпатським походом. Звичайно, знання надалі нічого не змінить. Воно не зможе загоїти рубці від самотності, безуму, відчаю в серці, воно не зможе переформатувати пам'ять, прибравши звідти гіркі спогади, воно не зможе повернути товаришів. Воно не зможе повернути Іванку… Єдине, на що воно здатне, – це допомогти зрозуміти, як жити далі. І ось тут Корнило вперше за життя збагнув: знання інколи важливіше за життя, адже перше є другим.

Попередня
-= 78 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!