Слава ЗСУ!

• Що б це змінило?

• Ти б не попер, наче набитий дурень, сам горами. Подібний ідіотизм люди твого віку чинять тільки в одному разі: якщо без тями влюбляться, а потім ту любов втрачають. Ромео, біс би тебе поплутав. – страховисько звело лапи до морди, немовби збираючись тужливо заголосити. Та замість того виразно протягнуло злостиво-дратівливим тоном. – “Боюсь за тебе й залишусь тому з тобою тут. Ніколи я не вийду з цього похмурого палацу ночі. Тут, тут зостанусь я із хробаками, служницями твоїми. О, тепер знайду я тут для себе вічний спокій. І скину гніт моїх зловісних зір з замученої й стомленої плоті!”

• Перестань. – крізь зуби вичавив із себе парубок. Його раптово переповнило бажання виплеснути залишки чаю ведмедю прямісінько межи очі.

• Зачепило? Еге ж? А говорив: “вона мені виключно подобається”. – остання фраза прозвучала передражненим Корниловим тоном. – Якби лише подобалась, то так би не реагував. Поїхав би собі тихенько із Синевиру ген додому. І всі б залишились задоволені: ти помстою, я тим, що вчинила добру справу.

• Добру справу? – юнак вирячився на звіра.

• Так.

• Ти з дубу впала? Яка добра справа? Кинути людей в небуття?

• Відновити справедливість.

• Виходить, смерть за кпини – справедливість? О! Тепер я прекрасно розумію, звідки з'явився вислів “ведмежа послуга”: хотіла допомогти – порішила друзів. Чудове, оригінальне вирішення проблеми отримання квитка до раю! Ти взагалі розумієш, що твоє перекладення відповідальності із себе на мене, байдуже як його тлумачити, – самоомана? Ти вчинила безсумнівне глупство! А втямивши це, намагаєшся пом'якшити власну провину. Проте з Богом не спрацює, бо там кожен сам відповідає за свої вчинки. І байдуже, що ти думала і чого хотіла: ти чудово знала правила. Тож наступного разу, дуже вірогідно, по той бік тунелю на тебе чекатимуть тільки одні двері – не ті, в котрі тобі б хотілося потрапити.

• Корнію, не намагайся на мене напосісти. – голос Медведиці став холодний ніби крига, а на морді з'явився неприємний лиховісний вишкір. – Дорожче обійдеться.

Юнак зупинивсь адже крізь гнів добре побачив: ось вона – та червона межа, перетнувши яку, вже більше нічого не можна буде змінити. Бовкни ще хоч одне хибне слово – оскаженілий ведмідь накинеться. По-справжньому. Без танців, погроз, гарчання. І єдиним порухом пазуристої лапи знесе голову… Звісно, це теж вихід: піддатися лукавій жовчі й вжалити кривдника у самісіньке серце за те, що зробив, що казав, як збиткувався з нещасливого кохання, котре тільки-но встигнувши набрунькуватися, відразу ж кануло у воду, не розцвівши. Подібний фінал гарантує миттєве зловтішну насолоду, вона вийде надзвичайною, неперевершеною та водночас ілюзорною і останньою в житті. Одначе існував інший варіант: складний, нерозвіданий, сумнівний, але він міг повернути все на круги своя.

• Медведице, давай залишимо минуле минулому. – зібравшись, почав примирливим тоном Корнилій. – Ми один одного варті: обоє накоїли достатньо дурниць. Зараз не важливо хто більше, хто менше. Зараз важливо об'єднати наші зусилля заради майбутнього. Ми маємо виправити…

Ведмедиха уважно слухала, не перебивала. Поки парубок висловлювався, її звіриний писок поволі м'якшав, набуваючи лагідних рис людського обличчя: тендітна душа, що ховалась за страхітливою личиною, впевнено брала гору над тваринною люттю плоті. До часу, коли юнак остаточно сформулював свою пропозицію, від напруженості на лиці клишоногої не лишилося й сліду, проте, в її очах виразно читалися сум, утома, фатум. Волохате створіння дочвалало до колоди й усілось поруч хлопця.