Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Парубок замислився: йому нарешті почало доходити. І хоча усвідомлення прибувало важко, довго та з муками, донесена суть відразу постала достоту простою, але від того не менш зловісною: знімеш чари – не чекай нічого доброго. Від зробленого відкриття у Корнилія мурахи забігали спиною. Поки шлях незвіданий, затягнутий туманом – то одне, коли ж з того туману чітко постає пазуриста непривітна перспектива – то вже абсолютно інше.

І що? Здрейфити аби потім решту життя картати себе за змарнований шанс? Ціна ціною, а гідність гідністю. Дивитися щоранку в дзеркало на боягуза чи на людину – кінець кінцем у цьому й полягає суть вибору.

• Я так розумію: інших варіантів не існує?

• Не знаю…

• Медведице, – юнак намагався триматися впевнено, не зважаючи на сумніви та страх в серці, – я все для себе вирішив. Вдячний за попередження, але я не відступлюсь. Від тебе мені потрібно лише дізнатися як саме зняти чари. Відповідальність же повністю лежить на мені.

• Ти не розумієш чого хочеш. – скрушно процідила клишонога.

• Може й не розумію, однак, я впевнений, що чиню правильно. Цього цілком достатньо.

Деякий час ведмедиха ще м'ялась, ухилялась, уникала прямих відповідей. Та врешті-решт здалася. Теоретично відмінити чари загублених речей не складно. Для цього всього-на-всього потрібно вдруге втратити відшукані речі таким самим чином, на тому ж самому місці, де вони пропали вперше. Але з переходом до практики, як воно нерідко трапляється, теорія набуває інших фарб. По-перше, без бандани й Іванкиного светру обійтися можна, а от без кухля, карімату й телефону в горах мандрувати малоприємно. По-друге, через цілковитий рейвах у наплічнику Корнило не мав ані найменшого уявлення, котра з трьох пар шкарпеток, що він ніс із собою, повинна канути в річку Молоду. Волохате створіння наполягало на необхідності позбуватися всіх разом. І, по-третє, губити – не викинути у вируючий потік пакетик з речами, губити – стрибнути туди самому… Тож останній пункт викликав особливе занепокоєння, оскільки юнак дуже добре пам'ятав, як воно – донесхочу наковтавшись крижаної води, безсило опускатися дна, коли немає більше ні сил, ні можливостей опиратися стрімкій безжальній стихії.

Закінчивши обговорювати спосіб та умови зняття чарів, Медведиця замовкла й пильно вгледілась молодикові в обличчя. Той вловив її погляд і трохи зніяковів, адже на нього дивилися щирі беззахисні дівочі очі. Якщо раніше в балухах клишоногої постійно виблискували або звірина лють, або ж хитрість чи пиха кількасотрічної істоти, то зараз її очі були абсолютно чистими. Без домішок. І вони чогось просили – не вимагали, не лукавили, не підлещувались. Вони жадали підтримки, заспокоєння, розради. Вони хотіли, аби їх впевнили у тому, що все сказане виявиться не марним, що так потрібно було вчинити, чого б далі не трапилось, бо так правильно.

Парубок не міг підібрати й слова, позаяк через ці людські ведмежі очі згадав інші, навіть не згадав – вони самі виникли у нього в голові, ставши попереду, наче реальні, а не просто образ із пам'яті. І вони також прохали. Прохали допомогти вибратись із небуття, адже так воліли жити, дихати, любити.

• Дякую, Медведице. Далі справа вже виключно за мною. Ти зробила правильний вибір.

• Не знаю…

• Чого тут знати? – впевнено видав юнак. – Все буде добре.

Попередня
-= 85 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!