Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Погода мала би бути гарною: сонечко, хмарки, як пір'їнки, легенький прохолодний вітерець. Не кожен же день збираєшся рятувати товаришів із пастки позбавленого життя “нічого”? Одначе мінливій панянці-природі до шляхетних вчинків чоловічих немає жодного діла. В неї свої справи. Вона ж тут королева, а Карпати – її королівство. Хоче – рюмсає. Хоче – сміється. Хоче – холодним поглядом усе на кригу перекидає. Хоче – гримне громом, вдарить блискавкою-батогом із високої тверді. А як не схоче вона чогось, то вже справді варто стерегтися.

Корнилій вже четверту годину поспіль сумував за мжичкою, бо замість неї скажено періщила злива. Затягнуте лиховісними хмарами небо майже безперестанку ридало, ллючи на землю крижані сльози. Притихало воно виключно щоб віддихатись, аби за тим знову вдарити з новою міццю. Задушливий дощовик хоч і прилипав до вогкого від поту тіла, та надійно захищав від холодної води. Впертість та бажання йти вперед поки перемагали стихію.

Коли юнак добрів до кам'яних осипищ, стало помітно важче: хитке мокре каміння, шквальний вітер постійно норовили збити зі стежки і покотити вниз схилом. Чверть години лазіння (повзання) слизьким непевним шляхом забрало багато сил. Перечекавши хвилин із десять, хлопець вирішив пошукати довгу тривку палицю, на котру можна би було надійно спертися. Проте де її знайти, якщо навколо лише криволісся? Довелося чвалати так.

На вершині гори Молодої Корнилій мав зробити тривалий привал. Втома накопичувалась довго, поїдаючи наснагу шматочок за шматочком, й врешті-решт забрала своє. Останній відрізок дороги відзначився особливою пекельною складністю. Кілька разів парубкові, ступаючи мокрим камінням, не вдалося втримати рівновагу: одна з ніг раптово підкошувалась чи зісковзувала з опори, а тіло з рюкзаком невблаганно завалювалось на бік. Тоді рятувало тільки те, що приземлення виходило плазом, на живіт, не даючи покотитися вниз схилом, бодай і падати так було боляче. І ці кілька разів душа молодика стрімко тікала й ховалося в п'яти.

Дуже пощастило. Оглянувши місце навколо кам'яного насипу з тригонометричним пунктом, парубок натрапив на кимось залишену патерицю. Виглядала вона доволі міцно, аби продовжити з нею поневіряння негодяними Карпатами. А хто знає, либонь на цьому митарства й закінчаться? Злива відійде, вітер ущухне, природа заспокоїться. Варто всього-на-всього почекати, потерпіти, пережити. За темною смугою завжди ж іде світла! Не можуть же гризоти продовжуватися вічно?!

Ні, можуть. Яскравий спалах зненацька осяяв хмарне небо, якого торкалася гора. Корній на мить осліп, єство його завмерло в очікуванні чогось неминучого. Блискавка, здалося, розітнула простір акурат над маківкою. Розгонистий гуркіт грому одним махом заглушив монотонний барабанний дріб дощу. Потужна звукова хвиля розмашисто вдарила стомлене й виснажене тіло, прибиваючи його до землі. Хлопець у безтямі чимдуж притиснувся до мокрого кам'яного осипища, прикривши голову руками.

За першим ударом відразу ж прокотився другий, третій… Громовий залізний кулак знову й знову шваркав бідолаху по голові та спині, відбиваючи нутрощі, перемелюючи в однорідну кашу бажання, думки, почуття, присмачуючи туди тьму-тьмущу гострого перцю жаху, солі відчаю та оцту безвиході.

Хоч самих батогів-блискавок видно не було, вони повсякчас осяювали – наповнювали собою – весь навколишній простір. Вони існували скрізь, навіть всередині заплющених очних яблук – від них нікуди не дітися. Вони творили гру тіней, що судомно танцювали зі світлом божевільні прокажені танці. Настільки моторошно молодик не почувався ніколи раніше: ні тоді, коли поодинці щезали його товариші, ні тоді, коли тонув у річці, ні тоді, коли холод пробирав до кісток у лісі, ні тоді, коли під боком казився навіжений ведмідь.

Попередня
-= 87 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!