Слава ЗСУ!

• Віко, та я ж тебе рятував!

• Мене? – чудувалась дівчина не в силах стримувати хіхікання.

• Так, тебе, тебе! Ти чистила зуби. Тут з’явився ведмідь. Ти закричала. Ведмідь став дибки. Я за тебе перелякався! Кинув камінь. Вибив йому в око. А він за мною погнався.

• Чуваче, то, виходить, ти втік від найбільшого карпатського хижака? – Славко ледь втримувався на лавці.

• Так! Ну, майже…

• Ото тебе поперло від вина! Конкретно поперло! Дене, ти де його купляв, я теж так хочу!

Покотилася нова хвиля сміху. Цього разу Корнилій, знітившись, змовчав. Юнакові захотілося враз провалитися під землю, хоч би й до пекла, де було значно тепліше аніж тут.

• Я все розумію. – заледве стримуючись, почав Лев. – Але як можна влучити клишоногому в око? Я цих тварин бачив зблизька у нас в зоопарку. Не раз. Там банька – маленька цяточка. А звір на місці ніколи не стоятиме. Хлопче, ми разом п’ять років гризли граніт науки й уже два роки працюємо в одній конторі. Тож раджу тобі по-дружньому: перестань вихляти і зізнайся.

• У чому? – з відчаєм у голосі спитав той. – У тому, чого не робив? Може то у вас тямку повідбивало, а не в мене?

• Увімкни логіку, придурку. – обізвався Денис. – Шестеро чоловік тобі втовкмачують одне й те саме!

• Дене, не ображай людину! – втрутилася Віка.

• Корнію, чесно, не хотів цього казати, адже знав: тобі буде неприємно. Проте ти мене сам змусив. А згадай-но третій курс, святкування Нового Року. Пам’ятаєш, що сталося?

Парубок добре пам’ятав. Тоді він уперше і востаннє випив коктейль шампанського з горілкою. Потому почалися п’яна чудасія з чортиками, білочками й Дідом Морозом, який з невідомої причини прийшов на святкування з батогом і в спідньому. Тож перші півночі “герою” було не до сну, а другі – не до сміху. Спочатку бігав, повзав, кричав, танцював, потім, коли зайшов у своїх веселощах задалеко, лежав зв’язаний власним шарфом на підлозі. В решті решт випите попросилося назад, через що довелося довго й сумовито обійматися з унітазом. Усю цю ганьбу бачили деякі його одногрупники, в тому числі Лев, котрий пізніше вибачався за порваний шарф, Денис, котрий намагався силою відібрати в нього чергову пляшку, Віка, до котрої він нахабно чіплявся. Та найгірше нагодилося трохи згодом. Хтось чи то зумисне, чи ненароком розказав про п’яні витівки в університеті. А, як відомо, “сільське радіо” штука настільки надійна, наскільки й вигадлива. Тим самим новорічні події обросли новими фактами та епізодами. Популярність молодика стрімко прибувала. Дізналися вдома. Батьки влаштували прочуханку вселенських масштабів, старша сестра отримала нову тему для глузувань. Кінчилося тим, що “героя” підняли високо на кпини і тримали там аж до літніх канікул. Корнилій пережив ті події хворобливо важко, намагаючись нікому цього не показувати, через що на серці в нього так і залишився не до кінця загоєний рубець. Всезагальне висміювання ще ніколи нікого до добра не доводило.

• Так… – розбурхані емоції Корнила враз відійшли. Залишився тільки сором на почервонілому обличчі.

• Достатньо. – відчеканив Руслан, бачачи необхідність завершити виховну бесіду. Винуватець явно все зрозумів, хай навіть не визнав власної хиби. – Розбір польотів завершено.

• Е! – запротестував Денис. – Ми що, це так і залишимо?!