Слава ЗСУ!

• Мар'яно, навіщо ти знову прискіпуєшся?

• Ні до кого я не прискіпуюсь. – відрізала та. – Це безневинне запитання.

• Люба моя, знаючи тебе…

• Все гаразд. – встряг Корнилій, відчувши потребу виговоритись. Ясна справа, всього розказувати він не збирався. Однак мовчати також не міг. Почуття високими стрімкими валами поверталися. І кожна хвиля боляче обрушувалась на серце. Потихеньку наверталися сльози. Було дуже прикро за себе, за Іванку, за решту групи, навіть за Медведицю. – Мені не складно відповісти.

• Обережніше, юначе, Мар'яна ще той психолог-психопат. – кинув здоровань.

• Ти б ото краще помовчав. – огризнулась дружина. Потім лагідно парубку. – То що там сталося?

• Втратив кохання через безглуздий збіг обставин. – молодик щиро здивувався своїм словам. Він не тільки довірив власні почуття стороннім, він ще й твердо, без зайвих сумнівів, зізнався в них собі сам.

• Співчуваю. Але, якщо добре поміркувати, хіба можна все списувати на обставини?

• Ні. Напевно…

Мар’яна подумки вже малювала картину знедоленої любові самотнього мандрівника та невідомої красуні, що зустрілися десь поміж зелених карпатських бескидів. Вони покохали з першого погляду, проте їм не судилося бути разом. Їхні дороги, випадково перетнувшись, знову попрямували відмінними напрямками. Невмолимо. По тому Корнило, либонь, і перетворився на того, ким є зараз – зламаним людським механізмом. Сильні почуття творять дива, але разом із тим розбивають життя на друзки.

• То ти насправді вважаєш, наче сам винен? – припустила жіночка.

Корнилій нічого не вважав. Він лише журився за Іванкою. Гризуча провина, котра пожирала його минулої ночі, невідь куди поділася. А саме вона, відколи юнак дізнався про чари загублених речей, надавала йому сенсу, прагнень, стала лейтмотивом поведінки, рушійною силою щоб повернути все на круги своя. Та зараз, опісля пережитого, опісля грому й блискавок, провини не було: немовби плювати він хотів на товаришів і на те, що сам несамохіть приклав до зникнень руку.

• Не зовсім. – підбирав слова парубок. – Складно пояснити.

• Хотів би виправити?

“Виправити? – спалахнула думка. – Навіщо лізти у крижану воду, коли совість мовчить і не мордує душу? Задля абстрактної справедливості? Кому вона потрібна, якщо за неї доведеться заплатити чимось дорогим – рівноцінним вартості життів шістьох? Небуття не тотожне смерті. Навіщо перейматися?”

”Але ж Іванка…“

• Ти хочеш її повернути? – громом серед ясного неба пролунало для хлопця запитання.

• Хочу. – машинально відповів той.

Мар'яна широко всміхнулась, помітивши заледве видний блиск в очах молодика.

• О! Досить хнюпитись – треба діяти! У тебе є її телефон, скайп, аккаунти у соцмережах?

• Є. Але… Це трохи складніше. Я не зможу з нею зв'язатися.

• Як так? – здивувалася жінка. – В наш час кудись втекти від інтернету практично неможливо: він врешті-решт сам тебе знайде і схопить рано чи пізно.

• Складно пояснити. – зам'явся хлопець.