Слава ЗСУ!

Родом обоє з Івано-Франківська. Познайомились у Львівському національному університеті, де навчалися на геологів. Взаємна симпатія з’явилась швидко, швидко почали зустрічатися, закохались, одружились. Причиною гарних стосунків називають обопільне ставлення до багатьох речей, у тому числі до подорожей, навчання, майбутньої роботи. Обоє хотіли домогтися успіху в професії. Після закінчення вишу за відмінні успіхи у навчанні їх єдиних із випускників факультету взяли працювати за кордон – в далеку Канаду, де вони брали участь у розвідці нових перспективних алмазних родовищ. Останні п'ять років подружжя домівку майже не навідувало, проте раптова взаємна ностальгія змусила їх взяти піврічну відпустку та повернутися в Україну.

• Невже до того кортіло додому? – не втримався від питання хлопець.

• Звісно. – відповів здоровань. – Ми ж тут народилися й виросли. Ці гори, ріки, ліси нам рідні. Не можна ж почуватися щасливим, якщо частина тебе залишається за тисячі кілометрів.

• Гм… Ніколи про це не задумувався.

• Воно не дивно. Ми й самі такі були. Ба гірше, направду вважали: краще там, де нас немає.

• Мар'яне, перебільшуєш. – заперечила жінка.

• Чому ж? Хіба ми попервах планували повертатися? Ти ж сама пропонувала купити в кредит будинок десь в Альберті, неподалік “Джасперу” чи “Банфу”.

• Дійсно. Я вже й забула, що висувала цю ідею.

• Мар'янко, то було скороминуще потьмарення розуму. – посміхнувся чоловік. – Чуже, звичайно, принадне й красиве, зате своє близьке. Тож, врешті-решт, Корнію, ми вирішили насамперед заробити за кордоном коштів, а потім остаточно повернутися та почати тут власну справу. На жаль, виключно на зарплату геолога в Україні прожити важко.

• І довго вам ще? – нахабно поцікавився юнак.

• Довго. Одначе ми не полишаємо надій на позитивні зміни в державі. Колись же має і в нас вийти.

• Корнію, в тебе є дівчина? – ні сіло ні впало видала Мар'яна, допитливо позираючи його реакцію.

Нагле питання загнало парубка у глухий кут, змушуючи, наче без видимої причини, нервувати. “До чого тут це? Яким боком воно сюди виплило? Воно настільки ж потрібне, наскільки п'яте колесо до возу, а зайцеві бубон!” – роїлося в голові. Але безглузді й хаотичні думки не довго тривожили розбурхану свідомість. Яскраві спогади про Іванку зненацька відкинули все інше на другий план: ніч коло Синевиру, розмова в наметі, запис на зворотньому боці мапи. Заскімлило серце. Почуття суму за втраченим щастям важким неповоротким клубком застрягло в горлі.

На вершині гори Молодої тваринний жах ущерть поглинув юнака. Душевні риси, що складають людську натуру, з першим близьким ударом блискавки провалились глибоко під землю зі слабкою надією колись повернутися. Корнилій відтоді зробився порожньою посудиною з крові і плоті. Він ходив, міркував, говорив, шкірився, проте всередині був цілковито пустим, виснаженим, безсилим. Без волі, зате зі страхом.

Та зараз щось всередині почало оживати. Колишній абсолютний узурпатор-господар ганебно відступав, поступаючись місцем іншому. А журба підтверджувала: в бідолахи знову б’ється серце.

• Могла би бути. – несподівано для себе видавав хлопець.

• Це як?