Слава ЗСУ!

Поки Корній вів розповідь, рясно приправляючи її абсолютно непотрібними деталями, погода взялася комизитись: піднявся вітер, рідкі зірки зовсім поховалися за хмарами, температура впала.

Черговий шквал притиснув полум'яні язички багаття майже до землі.

• Мар'яно, я сходжу посуд помию і потихеньку збиратиму речі. Ви ж тут також покваптесь. Погода псується – чекай знову дощ вдарить.

Чоловік рвучко підвівся, радіючи втраченому шансові зачути до кінця сумну історію про нещасливе кохання.

• Коли раптом дивлюсь, а табором нишпорить ведмідь…

• Корнію, давай-но помаленьку простуй до мене без зайвих запитань та різких рухів.

• А що сталося? – юнака, відверто кажучи, стривожила швидка зміна настрою співрозмовниці – аж під ложечкою засмоктало. Жінка зненацька зробилася дуже зосередженою й серйозною.

• Я ж сказала: без зайвих запитань.

Збуджений владний тон змусив парубка підкоритися, хоч всередині тому дуже закортіло протестувати. Підвівшись і обійшовши багаття, полум'я котрого продовжував нещадно теліпати вітер, хлопець порівнявся з молодицею. Вона до того часу вже стояла сама. Її очі пильно вдивилися в напівтемряву, звідки прийшов Корнилій.

• Мар'яне, до нас завалився непроханий гість.

• То пригости його чаєм. – пролунало з-за наметів.

• Не питиме.

• Звідкіля знаєш? Я не чув, аби ти пропонувала.

• Ведмеді чаю не п'ють.

Кошлате ведмежа виглядало геть безневинно: невеличке тільце довжиною не більше метра, короткі крихітні лапки, витрішкуваті оченята, акуратний наївний писок із відстовбурченими вушками. Голівку маля тримало низько, беззупинно скануючи траву носиком. Людей воно ігнорувало, немовби не помічаючи. Якби тільки не обставина, що мале чортеня глупої ночі зненацька з'явилось у кроках десяти від табору, то ним би можна було милуватись годинами, знімаючи на камеру.

Поява ведмежати виглядала не просто дивною – підозрілою, бо зазвичай клишоногі ніколи не поспішають вітатися з туристами, особливо коли ті сидять біля багаття в таборі. Та й взагалі, людей вони оминають десятою дорогою. Випадковості, зрозуміла річ, трапляються, проте не помітити вогнище серед ночі – занадто.

Коли Корній побачив нежданого гостя, його неначе окропом обшпарило. Хлопець відразу пополотнів, по тілу виступив холодний піт. “Вона…” – сказав він самими губами й закляк. У мозку судомно пульсувало продовження фрази: “…все чула”.

Мар'яна з Мар'яном сприйняли появу малого клишоногого значно спокійніше (не дивно, бо не переживали того, чого пережив їхній старий-новий знайомець) і, як воно найчастіше буває, пояснили її собі забаганкою Його Величності Пана Випадку. На превелике щастя, подружжя вже мало справу з ведмедями раніше – за значно гірших обставин. Тож пара відразу заходились радитися, як чимскоріш випровадити зайду геть, поки до них на вогник не завітала розгнівана волохата матуся.

Дитинча впевнено простувало по табору. І, коли наблизилось впритул до ослону, по інший бік багаття від туристів, почало поводитися зовсім по-іншому. В цей час подружжя якраз вирішило яким чином проганяти малого, та, на жаль, їхнім планам не судилось здійснитися. Ніби сновида, прокинувшись посеред швидкісної автостради, ведмежа підвело на людей до смерті перелякані очі й, не зрушивши з місця, розпачливо завило. За лічені секунди, поки мандрівники розгублено глипали на приблуду, зі сторони гір залунав наростаючий тріск сухого гілляччя, що безжально ламалось під вагою розбурханої озлобленої плоті.