Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

• Ось і приїхали. – роздратовано прогарчав Мар'ян, затуливши собою дружину з Корнилом.

Розлючене кількацентнерне страховисько, мало не знісши ослін, де нещодавно сидів хлопець, зупинилось у кількох кроках від вогнища. Крихітні, проте надзвичайно виразні у жовто-помаранчевих пломенях, оченята пашіли ненавистю. Спопеляючий погляд намертво уп'явся в людей. Здогадатися, чого жадає тварюка, не вимагало жодних зусиль: достатньо було побачити, як в неї нервово тіпається верхня губа, оголюючи гострі ікла.

Заважало багаття. Звір узявся неспішно обходити його по колу. Це відразу ж помітив здоровань. Нічого більше не лишалося, аніж рухатися подібним чином у тому ж напрямку, бо зараз вогонь – останній вододіл між життям і смертю. Чоловік лівицею підштовхував дружину й парубка, аби ті не відставали, не відходили ані на крок і повсякчас тримались позаду. Теперечки троє не просто пливли на одному човні – вони на ньому тонули, щосили намагаючись абичим заткнути пробоїни в корпусі.

Ведмедиха, збагнувши марність ходіння по колу, зупинилась. Вона мала знайти інший спосіб як дістатися подорожніх. Мар'ян, поки остання зволікала, встиг вихопити з вогнища дебеле палаюче поліно. Озброївшись, він почувався дещо впевненішим. Йому відразу ж згадалась пригода дворічної давнини, котра трапилась в канадському національному парку “Джаспер”. Тоді на їхню туристичну групу напоровся розлючений гризлі. Обійшлося без травм, тільки клишоногий отримав декілька порцій аерозолю з противедмежого балончика прямісінько в писок. “Як шкода, що цієї штуки зараз немає під рукою.” – промайнула в голові думка.

Душевний стан Корнилія турбував Мар'яну не менше ніж потуги кровожерного звіра. Юнак зблід, осів і невпевнено тримався на ногах, неначе ось-ось зомліє. Більше того, він постійно гарячково бурмотав собі під носа щось малозрозуміле. Єдине слово, яке вдавалося розібрати, бо той його часто повторював було “мовчатиму”.

Ведмедиха різко рвонула в бік протилежний тому, яким раніше рухалась. Здоровань відреагував миттєво, відскочивши назад. На жаль, жінка й хлопець (особливо хлопець) забарилися. Цього сповна вистачило хижакові, аби вийти на позицію для стрімкого фінального ривка.

Визнавати трагічний фінал ніхто ніколи не хоче – хочеться вірити в хороше. Та чим чорт не жартує, коли Бог спить? Зостається тільки гідно зустріти вготовану долю лицем до лиця.

Корнилій перечепився. Падаючи, бачив, як Мар'яна розпачливо намагається вхопити його за руку. Та марно. Бачив, як позаду неї велика чорна тінь, зі зловісно сяючими у відблисках багаття очима, неспинно насувається вперед – прямісінько на нього – насувається калічити, вбивати, нищити. Бачив, як інша тінь кинулась першій напереріз.

Темрява.

Полудень. Дощ ніяк не бажав заспокоюватись. Іще спозаранку його понесло із однієї крайності в іншу: то майже зникав, то перетворювався на зливу, а, проте, все одно йшов. Важезні краплини падали додолу, але мокра земля вже більше не хотіла їх приймати до себе – нікуди. Через що тим доводилось гуртуватися одна з одною й разом шукати виходу, оскільки, як відомо, сам в полі не воїн. І коли їх ставало достатньо багато, аби вихід знайшовся, вони стрімко стікали вниз, щоб прилинути до річки, котра завжди приймала всіх. Вона від того тільки більшала й міцнішала.

Чорні брудні хвилі жадібно облизували береги. Не колишні – нові, більші, ширші. Завдяки дводенним дощам річище значно розширилось. Тепер практично не виднілося ані прибережне каменюччя, ані те, що раніше гордо стирчало в середині стрімкого водного потоку. Імпровізований місток із двох колод раз у раз обливався крижаним валом.

Попередня
-= 94 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!