Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чари загублених речей

Оновлена річка Молода стрічала Корнія.

Хлопець стояв за кілька кроків від вируючого потоку. Бризки долітали до його ніг і разом із небесними сльозами люто бухали об кросівки та дощовик, створюючи ефект безперервного аритмічного барабанного дробу в середині божевільного цирку.

“Бам-бам-бам-бам-бам!” Зараз на сцену виходить невідомий нікому акробат із Харкова. Він збирається виконати перший (і останній) в його житті смертельний номер – карколомний стрибок в гірську річку. “Бам-бам-бам-бам-бам!” Вітаємо Корнилія – людину-катастрофу, через яку в лісі безслідно зникли восьмеро осіб. Вітаємо і ласкаво просимо до циркового снаряду: двох колод та чорного водяного жерла. Вітаємо Корнилія, якщо він, звісно, не напудить у штанці й не втече.

А втекти хотілося. Ой, як хотілося…

Юнак свідомо тягнув час. Боявся. Боявся наважитись? І цього також, бо за рішенням завжди йдуть наслідки. Кинутись у річку означає пірнути в бурхливі хвилі, де може збити з ніг, вдарити головою об камінь, там можна переохолодитися, захворіти на запалення легенів, померти. А життя одне-єдине… Треба отримувати від нього кайф! Других та третіх шансів ніхто не дарує. Якщо поховати власне майбутнє в двадцять чотири роки, то остачу ніхто не віддасть. Вона згине ненародженою, неіснуючою, нереалізованою, беззмістовною. Інакше ж вдасться стільки всього побачити, почути, дізнатися, зробити врешті-решт!

Можна завести нових друзів! Старі… Хіба хтось зі зниклих був справжнім другом? Правду Медведиця казала: вони тільки те й робили, що кпили, знущалися. По заслузі їм! Отримали те, чого заслужили! Більше ніколи ні над ким не насміхатимуться! І не сміятимуться… Їм було тільки по двадцять чотири… Тьху!

Можна закохатися! Можна закохатися в когось без тями! Знову. Зустрічатися, ходити за ручку, цілуватися, поїхати разом відпочивати. Одружитися, народити дітей. А чи дійсно тебе любитимуть, розумітимуть, цікавитимуться тобою? До біса!

Можна решту свого довгого життя жалкувати за втраченим шансом.

Можна решту свого довгого життя кусати лікті за малодушність.

Можна решту свого довгого життя картатися совістю.

Але ж із совістю можна домовитись! І з гідністю можна! Принципи можна підкорегувати, звички – поміняти, а про решту – забути!

Що далі? Ким є людина без совісті й без гідності?

Але ж страшно. До тремтіння в кінцівках! До холодного поту! До смерті! Очі затягує біла паволока. Липкий холод суне спиною, немовби міцна рука вбивці повільно тягнеться до шиї. Паніка захоплює розум та серце. Грім знову гупає понад головою, а блискавка нещадно батожить небо. Треба тікати!

Хочеш вмити руки?

Ти хіба не чуєш?! Треба тікати!

Боягузтво – найгірший з людських пороків.

Доводи скінчились. Відповіді немає. Почалися спогади. Калейдоскоп картинок виринув із Корнилової пам'яті. Епізоди безперестанку змінювали один одного. Нічого не вдавалося до пуття розібрати, неначе справжньою ціллю цього вихору було ще більше заплутати, збити з пантелику й так розгублену парубочу волю. Зненацька плин спогадів став, зупинився, завмер. Перед очима молодика вигулькнула вчорашня ніч: він безсило падає навзнак, ошаліла ведмедиха мчить укоротити йому віку, Мар'ян затуляє їх з Мар'яною своїм тілом від небезпеки. Навіщо?

“Бо не зміг би собі цього пробачити.” – тихий, проте надзвичайно твердий та впевнений, голос пролунав у свідомості Корнія. Подібно міг би говорити світ. Чи Бог.

Попередня
-= 95 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!