Слава ЗСУ!

Спершу Кайлей хотів добити Реефа. Але Кайлей не хотів бути самим. А Ре еф, так як і Кайлей, мав шістнадцять років.

Вони разом оклигали від ран. Разом вбили й пограбували збирача податків, разом нажлуктились пива у шинку, а пізніше, їдучи через село на здобутих конях, порозкидали довкола решту награбованих грошей, ледь не тріснувши при цьому від сміху.

Разом втікали від погоні ніссіровців і нільфгаардських патрулів.

Ґіселер дезертирував з армії. Напевно це була армія володаря з Ґесо, який був союзним з повстанцями Еббінгу. Напевно. Ґіселер не дуже знав, куди затягли його вербувальники. Під час цього він був у сраку п’яним. Коли він протверезився і на муштрі дістав першого батога від сержанта, втік. З початку він нипав самотою, а коли нільфгаардці розгромили повстанську конфедерацію, у лісах зароїлось від інших дезертирів і втікачів. Втікачі швидко поєднувались у банди. Ґіселер пристав до однієї з них.

Банда обдирала і палила села, нападала на конвої й транспорти, танула у диких сутичках з ескадронами нільфгаардської кінноти. Під час однієї з сутичок ровта напоролась у пущі на Лісових Ельфів і була винищена, знайшовши невидиму смерть, що сичала сірим оперенням стріл, які летіли з усіх боків. Одна зі стріл пробила навиліт плече Ґеселера і пришпилила його до дерева. Тією, що витягнула зранку стрілу і перев’язала рану, була Aenyeweddien.

Ґіселер ніколи не довідався, чому ельфи скарали Aenyeweddien на вигнання за які провини скарали її на смерть – бо для вільної ельфині смертним вироком була самотність у вузькій смузі нічийної землі, що відділяла Вільний Старший Народ від людей. Самотня ельфиня мусить загинути. Якщо не знайде товариша.

Aenyeweddien знайшла товариша. Її ім’я, що значило у вільному перекладі «Дитя вогню», було для Ґіселера заскладним і занадто поетичним. Він називав її Іскрою.

Містле походила з багатої шляхетської родини з міста Турн у Північному Мехті. Її батько, васал князя Рудігера, вступив до повстанської армії, дав себе розбити і пропав без вісти. Коли населення Турну втікало з міста на звістку про нільфгаарську каральну експедицію, про сумнозвісних Геммерійських Карателів, родина Містле втекла теж, а Містле загубилась в охопленому панікою натовпі. Вивбирана і ніжна панночка, яку з найменших літ носили у лектику, була не в змозі встигати за втікачами. Через три дні самотніх блукань вона потрапила до рук людоловів, що йшли за Нільфгаардцями. Дівчата молодші сімнадцяти років були в ціні. Якщо були незайманими. Ловці не зачепили Містле, перевіривши, чи вона не займана. Після цієї перевірки Містле проридала всю ніч.

У долині ріки Вельди караван ловців був розгромлений і вибитий у пень бандою нільфгаардських мародерів. Було вбито усіх ловців і невільників чоловічої статі. Пощадили тільки дівчат. Дівчата не знали, чому їх пощадили. Невідомість не тривала довго.

Містле була єдиною, що вижила. З рову, до якого її було кинуто, нагою, вкритою синцями, брудом, болотом і зашкарублою кров’ю, її витяг Ассе, син сільського коваля що переслідував нільфгаардців три дні, ошалілий від прагнення помсти за те, що мародери зробили з його батьком, матір’ю і сестрами, і на що він мусив дивитись сховавшись у коноплях.

Всі вони одного дня зустрілись на торжествах Ламмасу, Свята Жнив, у одному з сіл у Ґесо. Війна і нужда поки що не надто докучали краєві над гирдом Вельди – селяни традиційно, гучною забавою і танцями світкували початок Місяця Жнив.

Вони не щукали довго один одного у натовпі. Занадто багато їх вирізняло. Надто багато вони мали спільного між собою. Їх поєднувало замилування щодо крикливого, кольорового, фантазійного одягу, до крадених прикрас, гарних коней, мечів, які не відстебували навіть до танців. Їх вирізняли зарозумілість і пихатісьб, впевненість у собі, глузлива задерикуватість і рішучість.

І погорда.

Вони були дітьми погорди. І тільки погорду мали для інших. Вони рахувались тільки з силою. Вправність у володінні зброєю, якої прудко набули на шляхах. Рішучість. Швидкий кінь і гострий меч.

І товаришів. Братанів. Друганів. Бо той, хто сам, мусить загинути – від голоду, від меча, від стріли, від хлопських вил, у петлі, в пожежі. Хто сам – той гине зарізаний, забитий, скопаний, осквернений, переходячий як забавка з рук до рук.

Вони зустрілись на святі Жнив. Понурий, чорний, довготелесий Ґіселер. Худий, довговолосий Кайлей зі злими очима і складеними у паскудну гримасу вустами. Рееф, який все ще говорив з нільфгаардським акцентом. Висока, довгонога Містле з обстриженим волоссям кольору соломи, що стирчало як щітка. Великоока і барвиста Іскра, гнучка і вправна у танці, швидка і вбивча у бою, з вузькими губами та дрібними ельфійськими зубками. Широкоплечий Ассе зі світлим, кучерявим пухом на бороді.