Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Чорний Пітер

З виразу обличчя Шерлока Холмса було видно, що він неабияк вражений цією новиною.

— Я повинен визнати справедливість обох ваших міркувань,— сказав він.— Ця записна книжка, зовсім не згадана в матеріалах слідства, докорінно змінює ті попередні висновки, які в мене, можливо, сформувались. У вибудуваній мною теорії цього злочину я не можу знайти їй місця. А чи не пробували ви простежити, кому належать ці цінні папери?

— Я вже надіслав запити в різні контори, але боюсь, що повний список власників акцій цих південноамериканських концернів треба шукати в Південній Америці, і спливе не один тиждень, поки ми з’ясуємо, кому належать акції із записника.

Холмс і далі розглядав оправу записної книжки крізь лупу.

— Тут, безперечно, якась зміна кольору,— сказав він.

— Так, сер, це слід від крові. Я вам казав, що підняв цей записник з підлоги.

— А кривава пляма була згори чи зі споду?

— На тому боці, що лежав на дошках.

— А це, зрозуміло, доводить: записник упав на підлогу вже після того, як було скоєно злочин.

— Саме так, містере Холмсе. Я належним чином оцінив цю деталь і думаю, що його загубив злочинець, коли тікав геть. Записник лежав біля дверей.

— Мабуть, жодного з перелічених у записнику цінних паперів не було знайдено серед речей убитого?

— Ні, сер.

— Чи є у вас підстави підозрювати, що це пограбування?

— Ні, сер. Здається, ніщо не зникло.

— Боже мій, справді дуже цікава справа! Але ж там був ніж, чи не так?

— Так, фінський ніж, ще в піхвах. Він лежав біля ніг убитого. Місіс Кері визнала, що це ніж її чоловіка.

Холмс на якийсь час замислився.

— Гаразд,— сказав він.— Я так думаю, що мені треба поїхати туди й подивитись на все самому.

Стенлі Гопкінс не стримався від радісного вигуку:

— Дякую вам, сер! Це зніме з мене важкий тягар.

Холмс насварився на інспектора пальцем.

— Тиждень тому все було б значно легше,— сказав він.— Але навіть тепер моя поїздка може виявитись не зовсім марною. Вотсоне, якщо ви можете приділити мені свій час, я буду дуже радий вашому товариству. А ви, Гопкінсе, викличте, будь ласка, екіпаж, за чверть години ми будемо готові вирушити у Форест Роу.

Зійшовши з поїзда на маленькій станції, ми їхали ще кілька миль залишками великих гаїв, що колись були часткою величезного лісу, який так довго стримував вторгнення саксів і непролазні хащі якого шістдесят років служили Британії бастіоном. Чималі ділянки лісу було вирубано, бо тут виникли перші в країні чавуноливарні заводи, отож і валили дерева, щоб плавити руду. Нині чавуноливарна промисловість пересунулась у більш багаті райони Півночі, і ніщо крім цих спустошених гайків та глибоких рубців на тілі землі не нагадує про минуле. На широкій галяві зеленого схилу горба стояв довгий низький кам’яний будинок, до якого через поля вела звивиста під’їзна доріжка. Ближче до шляху, оточена з трьох боків кущами, стояла маленька хатинка, повернувшись у наш бік одним з вікон і дверима. Оце й було місце злочину.

Стенлі Гопкінс провів нас спочатку в будинок, де представив змученій сивій жінці, вдові вбитого; її виснажене, пооране глибокими зморшками обличчя, зачаєний жах у глибині очей в червоних повіках повідали нам про прожиті нею роки злигоднів і жорстокого поводження. З нею була її дочка, бліда білява дівчина; зухвало дивлячись на нас, вона заявила, що радіє із смерті батька і що благословляє руку, яка завдала йому смертельного удару. Пітер Кері створив для себе сім’ю, на яку страшно було дивитись, і ми відчули полегшення, коли знову опинились під сонячним промінням і пішли стежкою, второваною ногами покійного капітана.

Хатинка являла собою найпростішу дерев’яну споруду під ґонтовим дахом, одне з її вікон було біля дверей, а друге з протилежного боку. Стенлі Гопкінс витягнув з кишені ключ і схилився над замком, але раптом зупинився, погляд його став уважний, а на обличчі відбилося здивування.

— Хтось доклав рук до цього замка,— сказав він.

Це не викликало сумнівів. Двері навколо замка було глибоко подряпано, білі лінії чітко виднілись на фарбі, наче подряпини з’явились тільки що. Холмс вивчав вікно.

— Вікно теж намагались відчинити. Але хоч би хто це був, залізти всередину йому не пощастило. Мабуть, дуже невправний зломщик.

— Це вкрай дивно,— сказав інспектор.— Я можу заприсягтися, що ще вчора ввечері цих подряпин не було.

— Мабуть, якийсь цікавий з села,— зробив я припущення.

— Ні, не схоже. Мало хто з селян наважиться зайти на садибу, а тим більше влізти в «каюту». А ви як вважаєте, містере Холмсе?

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!