Слава ЗСУ!

— Братику, — привітав його Тиріон. — Я так рідко маю задоволення приймати в себе твою особу. Чим же я раптом заслужив таку несподівану честь?

— Їхня милість королева-намісниця надіслали мене до вас із наказом: негайно звільнити великого маестра Пицеля.

Пан Лансель показав Тиріонові кармазинову стрічку, а на ній — лева Серсеї на золотому воску.

— Осьде печатка королеви.

— Та бачу. — Тиріон махнув рукою, щоб той забрав наказ геть. — Сподіваюся, моя сестра не надто напружує сили. Адже ось щойно нездужала від якоїсь напасті. Така жалість буде, якщо її раптом вхопить новий напад.

— Їхня милість вже цілком одужали, — сухо повідомив пан Лансель.

— Яке щастя.

«Збавте мене від такого щастя. Треба було дати їй більше трунку.» Тиріон сподівався ще кілька днів відбути без втручання Серсеї, та не надто здивувався, коли вона швидко опанувала себе. Зрештою, вона — близнючка Хайме. Тиріон примусив себе гречно всміхнутися.

— Поде, запали-но нам вогонь, тут якось зимно, як на мій смак. Чи не бажаєш випити зі мною келих вина, Ланселю? Пряне вино так добре розраджує безсоння.

— Я чудово сплю і без нього, — відповів пан Лансель. — Я з’явився на вимогу її милості, а не пити з тобою, Бісе.

«Хлопчак знахабнів від того, що став лицарем», подумав собі Тиріон. «А ще від того, що вбив короля Роберта».

— А й справді, вино — штука доволі небезпечна. — Він посміхався, коли наливав. — Щодо великого маестра Пицеля… якщо сестричка так про нього непокоїться, то мала б з’явитися сама, як на мене. А прислала тебе. Що я маю думати?

— Думай, що хочеш, а бранця звільни. Великий маестер — вірний друг і непохитний прибічник королеви-намісниці. Він знаходиться під їхнім особистим захистом. — Вуст хлопця торкнувся натяк на зловісну посмішку. «Отакої, малий набирається від Серсеї науки.» — Їх милість ніколи не дозволять такого свавілля. Вони нагадують, що правлять як намісниця короля Джофрі на державі.

— А я є Правицею короля Джофрі.

— Правиця служить, — набундючено повідомив молодий лицар. — А намісник править, поки король не досягне повноліття.

— Ти б написав усе це на папірці, бо інакше боюся забути.

Вогонь весело тріщав у комині.

— Можеш залишити нас, Поде, — мовив Тиріон до зброєносця. Коли малий зник, він знову обернувся до Ланселя. — Маєш іще щось сказати?

— Так! Їх милість доручили мені повідомити, що пан Джаселин Бережняк відмовився виконати наказ, відданий від імені самого короля.

«То виходить, Серсея вже наказувала Бережняку відпустити Пицеля, а той дав їй одкоша.»

— Зрозуміло.

— Королева наполягає, щоб його звільнили з посади і ув’язнили за зраду. Я застерігаю…

Тиріон відставив келиха з вином.

— Не смій мене про щось застерігати, малий.

— Не малий, а пан лицар, — стулив губи Лансель і торкнувся піхв меча — напевне, для того, аби нагадати Тиріонові, що він його має. — Розмовляй до мене з належною шаною, Бісе.

Він, поза сумнівом, намагався говорити загрозливо, але пришелепкувата смужка вусів над губою геть руйнувала силу його слів.

— Овва! Ти краще прибери руку з меча, бо зараз гукну, сюди влетить Шагга і вб’є тебе. Сокирою вб’є, прошу завважити, а не міхом з вином.

Лансель зачервонівся. Невже цей дурень справді гадав, що його участь у смерті Роберта лишиться непоміченою?

— Я лицар і не дозволю…

— Я помітив, що ти лицар. Ану скажи мені ось що: Серсея наказала висвятити тебе в лицарі до чи після того, як взяла до ліжка?

У зелених очах Ланселя майнуло щось таке, чого Тиріонові цілком вистачило. Отже, Варис казав правду. «Принаймні, ніхто не посміє сказати, що моя сестра не дарує родичів своєю любов’ю.»

— Що таке, язика заціпило? Кудись зникла охота мене застерігати, пане лицарю?

— Ти забереш назад цю облудну гидоту, або ж…

— Ой, та облиш. Ти не думав, що Джофрі зробить, коли я йому розкажу, як ти вбив його батька, щоб залізти до ліжка його матері?

— Все сталося зовсім не так! — заперечив нажаханий Лансель.

— Та ну? І як же все сталося, прошу пана?

— Королева дала мені особливу міцну наливку! Ваш власний батько… коли мене зробили зброєносцем короля, князь Тайвин наказав мені коритися їй в усьому!

— Пан батько отак взяли та наказали її гойдати, ге? — «Лишень подивіться на нього. На зріст менший, не такі вишукані риси, волосся радше піщане, ніж золоте, і все ж… треба гадати, навіть вбога подоба Хайме солодша, ніж порожнє ліжко.» — Та ні, оце вже навряд.

— Я ніколи не… Я тільки робив, що казали, я…

— …щоночі потерпав у тяжких муках — ти це хочеш сказати? Високе місце при дворі, лицарське звання, привітно розкидані перед тобою ноги сестри — о так, на твою долю випали жахливі випробування.