Слава ЗСУ!

— Воїни віддають свою службу тому, кому забажають, пане мій. Ці князі присягнулися вірністю Робертові та дому Баратеон. Якби ви з вашим братом відклали свою чвару…

— Якби Ренлі дбав про свій обов’язок, між нами не виникло б ніякої чвари. Я його старший брат, його король. Я хочу тільки те, що моє за правом. Ренлі має скоритися мені й присягнути на вірність. Я змушу його так вчинити. А заразом і всіх інших князів.

Станіс пильно вдивився їй у обличчя.

— Але навіщо ви тут, на цьому полі, ясна пані? Невже дім Старк став за мого брата? Чи мушу я в таке повірити?

«Цей ніколи не зігнеться, не скориться», подумала вона, «але ж спробувати варто. Надто високі зроблені ставки.»

— Мій син править як Король-на-Півночі волею нашого панства та усього люду. Він не схиляється ні перед ким, але усім простягає руку дружби.

— Королі не мають друзів, — мовив Станіс руба. — Тільки підданих та ворогів.

— А ще братів! — вигукнув веселий голос позаду неї. Кетлін зиркнула через плече. Там поміж пеньків пробиралася кобила, на якій сидів князь Ренлі. Менший Баратеон був сліпучо гарний у зеленому оксамитовому жупані та єдвабовому кунтуші, облямованому горностаєм. На скронях сяяв вінець з золотих троянд, нефритова голова оленя здіймалася над чолом, довге чорне волосся віяло ззаду за вітром. На пасі з мечем були набиті зубчасті шматки чорного діаманту, а на шиї висів золотий ланцюг зі смарагдами.

За хорунжого в Ренлі також правила жінка, хоча за панцирною бронею Брієнни годі було побачити її обличчя або якісь ознаки статі. На верхівці її п’ятиаршинного списа під вітром з моря, що ворушив полотно прапора, танцював на золоті чорний олень.

Брат привітав його коротко й різко.

— Князю Ренлі.

— Король Ренлі. Невже це справді ти, Станісе?

Станіс насупився.

— Хто ж, як не я?

Ренлі легко стенув плечима.

— Коли я побачив твою корогву, то не був певний. Чий це ти везеш прапор?

— Мій власний.

Заговорила червона жриця.

— Король обрав собі за знак полум’яне серце Господа Світла.

Ренлі, здавалося, це розважило.

— То й добре! Якби ми обоє виступали під одним прапором, то у битві геть заплуталися б.

На це Кетлін мовила:

— В такому разі краще сподіваймося, що битви не буде. Ми троє маємо спільного ворога, який прагне знищити нас усіх.

Станіс деякий час розглядав її без натяку на усмішку.

— Залізний Трон належить мені за правом. Кожен, хто це заперечує, є моїм ворогом.

— Це заперечує уся держава, брате, — відповів Ренлі. — Старці заперечують на смертному одрі, а ненароджені діти — у черевах матерів. Заперечують у Дорні, заперечують на Стіні. Тебе у королі не хоче ніхто. Ти вже вибач.

Станіс стиснув щелепи. Обличчя його напружилося.

— Я обітував не мати з тобою жодних справ, поки ти носиш отого зрадницького вінця. І вже шкодую, що порушив власну обітницю.

— Це легковажна дурість, — гостро зауважила Кетлін. — Князь Тайвин сидить у Гаренголі з двадцятьма тисячами мечів. Рештки Крулерізового війська знову стали обозом під Золотим Зубом, а у тіні Кастерлі-на-Скелі зібралося ще одне ланістерівське рушення. Тим часом Серсея з сином утримують за собою Король-Берег та ваш омріяний Залізний Трон. Кожен з вас величає себе королем, але королівство спливає кров’ю, а на його захист ніхто не здіймає меча, крім мого сина.

Ренлі здвигнув плечима.

— Ваш син виграв кілька битв. А я виграю війну. Хай Ланістери почекають моєї ласки.

— Якщо маєш що сказати, то кажи, — різко мовив Станіс, — бо інакше я поїду.

— Гаразд, — погодився Ренлі. — Пропоную тобі спішитися, стати на коліно і присягнути мені на вірність.

Станіс трохи не захлинувся від люті.

— Цьому не бути ніколи!

— Але ж ти служив Робертові, чому б не послужити мені?

— Роберт був мій старший брат. А ти — молодший.

— Молодший, зухваліший, ще й на лице гарніший.

— А окрім того, тать і узурпатор!

Ренлі знизав плечима.

— Таргарієни теж кликали Роберта узурпатором. Але йому те прізвисько не боліло й не свербіло. Не свербітиме й мені.

«Ні, так не годиться.»

— Послухайте себе! Якби ви були моїми синами, я б гепнула вас головами один об одного і зачинила у опочивальні, доки б ви не згадали, що є рідними братами!

Станіс грізно насупив брови.

— Пані Старк, ви забагато собі дозволяєте. Я — законний король, а ваш син — такий самий зрадник, як оцей мій брат. Колись настане і його день.

Відверта погроза тільки роздмухала її лють.

— Ви надто вільно величаєте усіх інших зрадниками та узурпаторами. Але чим це ви, прошу пана, від них різнитеся? Ви кажете, що одні є істинним королем, та мені пригадується, що Роберт мав двох синів. За всіма законами Семицарства спадкоємцем престолу є принц Джофрі, а за ним — принц Томен… тож ми усі тут є зрадниками, хай навіть з вагомих причин.