Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Чвара королів

— Та може, й не захочуть минати. Їх багато тисяч, а нас навіть разом з Півруким буде триста душ. — Пан Маладор узяв кухля від Джона.

— Якщо дійде до бою, то кращого місця, ніж тут, нам не знайти, — оголосив Мормонт. — Оборону можна зміцнити. Викопаємо ям, наставимо палісадів, розкидаємо шпичаків схилом, загородимо усі дірки. Ярмане, став на чати найпильніших. Хай стоять колом по низу, ще й уздовж річки, щоб попередили, коли бодай хтось наблизиться. Заховай їх серед дерев. І води було б непогано натягати — більше, ніж потребуємо зараз. Викопаємо ставки задля запасу. Зараз люди матимуть, що робити, а потім воно не завадить.

— Мої розвідники… — почав був Торен Рідколіс.

— Твої розвідники хай ходять тільки цим берегом річки, поки не з’явиться Піврукий. Після того подивимося. Я не хочу втрачати ще людей.

— Манс-Розбишака, може, за день звідси з військом стоїть, а ми й не відаємо, — пожалівся Рідколіс.

— Ми знаємо, де дичаки збирають військо, — рішуче заперечив Мормонт. — Нам Крастер розказав. Хоч як він мені не до душі, та навряд чи брехав нам у очі.

— Ну, як скажете.

Рідколіс набурмосився і попросився піти. Решта допила свої кухлі вина і відкланялася трохи чемніше.

— Бажаєте вечерю, пане воєводо? — спитав Джон.

— Зерна! — скрикнув крук.

Мормонт зволікав з відповіддю. Та зрештою відповів питанням:

— Чи не знайшов твій вовк сьогодні дичини?

— Він ще не повернувся.

— Трохи свіжого м’яса б нам не завадило.

Мормонт запустив руку в мішечок і дав крукові жменю зерна.

— Гадаєш, я дарма тримаю розвідників при собі?

— Не мені судити, мосьпане.

— Тобі, якщо тебе питають.

— Я не розумію, як розвідники зможуть знайти мого дядька, не відходячи від Кулака, — зізнався Джон.

— Не зможуть. — Крук дзьобав зернятка з долоні Старого Ведмедя. — Байдуже, дві сотні чи десять тисяч. Тутешній край надто великий.

Коли зерно скінчилося, Мормонт опустив долоню.

— Але ж ви не покинете пошуки?

— Маестер Аемон вважає тебе кмітливим. Доведи.

Мормонт пересадив крука на плече. Птах нахилив голову набік, виблискуючи малими очицями.

Відповідь виникла у голові сама собою.

— А, то ми… напевне, одній людині легше знайти дві сотні, аніж двом сотням — знайти одного.

Крук заклекотів, а Старий Ведмідь посміхнувся крізь сиву бороду.

— Стільки людей верхи на конях лишають такий слід, що його не загубив би навіть Аемон. З цього пагорба вогні видно аж у передгір’ях Мерзляків. Якщо Бен Старк живий і не в полоні, то він до нас прийде. Не може не прийти.

— Так, — погодився Джон, — але ж… якщо…

— …якщо він мертвий? — підказав Мормонт голосом, не позбавленим співчуття.

Джон неохоче кивнув.

— Мер-ртвий, — додав крук. — Мер-ртвий.

— Все одно може прийти, — відказав Старий Ведмідь. — Як прийшли Отор з Яфером Буйцвітом. Мене це жахає не менше за тебе, Джоне, але ми не повинні відкидати таку можливість.

— Мер-ртвий, — знову каркнув крук, ворушачи пір’ям. Дедалі гучніше та пронизливіше. — Мер-ртвий!

Мормонт скуйовдив йому чорні пір’їни. Раптом воєводі закортіло позіхнути; не втримавши рота, він прикрив його тилом долоні.

— Вечері, мабуть, не треба. Краще відпочити. Збуди мене з першим світлом.

— На добраніч, пане воєводо.

Джон зібрав порожні кухлі та вийшов надвір. Почув віддалений сміх, жалісне виття кози з дудками, на якій хтось дмухав пісню. Посередині табору тріщало велике вогнище, варили юшку — від неї долітали пахощі. Хай Старий Ведмідь не голодний, зате Джонові попоїсти не завадить. Він рушив до багаття.

Там саме просторікував Дивен з ложкою в руці.

— Я знаю цей ліс краще за всяку живу душу, тому кажу вам: цієї ночі я б до нього сам і носа не пхнув. Хіба ви не чуєте, чим навколо смердить?

Грен пополотнів і вирячив на Дивена очі, але Скорботний Ед відповів:

— Як на мене, то гівном двох сотень коней. А ще оцією стравою. Що далі їх нюхаю, то гірше розрізняю.

— От я тобі зараз розрізню. — Гейк попестив ножа при боці, забуркотів і наклав Джонові у миску вечері з казана.

Густий ячмінний крупник був заправлений морквою, цибулею та дрібно порізаною солониною, яка у казані трохи розм’якла.

— То що ти таке винюхав, Дивене? — запитав Грен.

Лісник якусь мить облизував свою ложку. Зуби він вийняв з рота. Його зморшкувате лице скидалося на стару шкуру, а руки — на покручені корені.

— Винюхав я щось таке… воно мені смердить, щоб не збрехати… холодом.

— В тебе не лише зуби дубові, але й голова, — відказав Гейк. — Холод ніяк не смердить.

Попередня
-= 206 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 57.

Останній коментар

Sownvxj 07:42:09

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Robertgox 27.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


cvCor 26.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар