Слава ЗСУ!

Він згадав їхній божегай: високі вартові дерева у обладунках з сіро-зеленої глиці, великі дуби, кущі глоду, ясени та смереки, а посередині — серце-дерево, схоже на блідого велетня, замороженого у часі. Тиріон майже відчув запах, земний та глибокий, запах століть. Згадав, яким темним був гай навіть у години дня. Той гай — то й була сама Зимосіч. Сама північ. «Ніде я не почувався таким чужим, як у тому місці. Таким небажаним гостем.» Тиріонові стало цікаво, чи не почуватимуться там так само і Грейджої. Хай вони захопили замок, та божегай ніколи не стане їхнім. Ані через рік, ані через десять чи п’ятдесят років.

Тиріон Ланістер повільно повів коня до Грязючної Брами. «Зимосіч для тебе ніщо», нагадав він собі. «Радій, що вона зазнала поразки, і дбай про свої власні мури.»

Брама була відчинена. Всередині на базарній площі стояли три величезні метавки-журавлі, витикаючись за мури, як три велетенські птахи тієї ж породи. Їхні метальні важелі були зроблені зі стовбурів старих дубів і схоплені сталевими смугами, щоб не тріснули. Золотокирейники кликали їх Трьома Хвойдами, бо вони мали радо задерти ноги, щойно підійде князь Станіс, і гаряче його привітати. «Принаймні, сподіваймося на це.»

Тиріон вдарив коня п’ятами і затрусив крізь Грязючну Браму, розсуваючи людський потік. За Хвойдами натовп порідшав, і перед ним відкрилися вулиці.

Повернення до Червоного Дитинця обійшлося без пригод, але у своїй приймальні в Башті Правиці він знайшов з десяток сердитих торговельних капітанів, які обурювалися, що їхні кораблі відібрали на користь престолу. Тиріон щиро перед ними вибачився і пообіцяв належне відшкодування після війни. Та це їх мало втішило.

— А раптом ви, пане Правице, програєте цю війну? — спитав один браавосець.

— Тоді звертайтеся по відшкодування до короля Станіса.

Поки Тиріон їх здихався, закалатали дзвони, і він зрозумів, що вже спізнився на урочисту службу. Він майже біг, коли перетинав двір на коротких неслухняних ногах. У замковому септі зібрався натовп: Джофрі застібав білі шовкові корзна на плечах двох найновіших лицарів Королегвардії. Обряд вимагав, щоб усі стояли, і Тиріон, що підійшов останнім, бачив тільки стіну двірських дуп. З іншого боку, коли верховний септон скінчить урочисте прийняття обітниць двома лицарями і помаже їх в ім’я Седмиці, Тиріон опиниться якраз на зручному місці, щоб першим втекти з дверей.

Він цілком схвалював вибір сестри на місце загиблого пана Престона Зеленополя. Пан Балон Лебедин був з роду князів Порубіж’я — гоноровитих, загартованих у війнах і водночас обережних. Пославшись на хворобу, князь Гуліан Лебедин лишився у замку і не став до бою за жоден бік. Але старший син спочатку приєднався до Ренлі, а тепер їхав у війську Станіса. В той же час молодший, Балон, служив у Король-Березі. Якби князь мав третього сина, той, за Тиріоновою підозрою, вже присягнув би Роббові Старку. Не надто чесно, зате досить розумно: рід Лебединів мав намір вціліти, хто б не сів зрештою на Залізний Трон. Окрім шляхетного походження, молодий пан Балон був хоробрий, гречний і вмілий воїн; він добре володів списом, ще краще — шпичастим телепнем, а луком — пречудово. Новий лицар мав служити з честю та відвагою.

На жаль, Тиріон не міг сказати того самого про другого обранця Серсеї. Пан Озмунд Кіптюг виглядав з себе досить грізно: на зріст шість стоп та майже чотири вершки, жилавий і м’язистий, а коли не посміхався, то вельми суворий на обличчя, на якому виділялися гачкуватий ніс, кущаві брови та широка брунатна борода. Родовід його був доволі хамський — не кращий за заплотного лицаря. Кіптюг у своєму просуванні при дворі цілком залежав від милості Серсеї. Саме тому, поза сумнівом, вона його й обрала.

— Вірність пана Озмунда не поступається його хоробрості, — казала вона Джофрі, висуваючи його ім’я. Цікаво, що тут вона не збрехала. Добрий пан Озмунд продавав таємниці Бронові з того дня, коли його найняли. Але про це сестрі було знати не обов’язково.

Та власне, на що жалітися? Через нового лицаря Тиріон отримав ще одне вухо біля короля, невідоме сестрі. Хай навіть пан Озмунд виявиться цілковитим боягузом — все одно він не може бути гіршим за пана Бороса Блаунта, що наразі сидів у цюпі в Росбі. Пан Борос супроводжував Томена та князя Гиліса, коли пан Джаселин Бережняк з золотокирейниками влаштував йому несподіванку. Довірену Боросові ясновельможну особу той віддав так мляво і безвідмовно, що старий пан Барістан Селмі, напевне, лютував би незгірш самої королеви. Адже лицар Королегвардії мав би померти, обороняючи короля та його родину. Серсея наполягла, щоб Джофрі позбавив Блаунта білого корзна за зраду та боягузство. А тепер ставила на його місце таку саму порожню цяцьку.