Слава ЗСУ!

— Кров змивається тільки кров’ю, — оголосив він. — Може, лицарі й тримають слово перед іншими лицарями. Та з тими, кого зацне панство вважає за розбійників, вони не надто панькаються.

Теон скипів:

— Я принц на Зимосічі та спадкоємець Залізних островів! Іди знайди дівчинку і роби, що я казав.

Чорний Лорен кинув на нього нищівний погляд.

— Слухаю, пане принце.

«Він теж проти мене», зрозумів Теон. Останнім часом йому здавалося, наче проти нього обернулися навіть камені Зимосічі. «Якщо я помру, то без друзів, усіма покинутий.» То який йому лишили вибір, окрім як жити далі?

Він виїхав до брамної башти з короною на голові. Якась жінка саме витягала цебро з криниці, а кухар Гейдж стояв у дверях своєї кухні. Вони ховали свою ненависть за похмурими очима та невиразними, мов сіра черепиця, обличчями. Але Теон все одно її відчував.

Коли опустили моста, через рів дмухнув холодний вітер. Від його дотику Теон затремтів. «Холод, та й годі», сказав собі він, «це від холоду, а не з переляку. Від холоду тремтять навіть найхоробріші воїни». І виїхав просто у зуби тому вітрові, під грати, через міст. Зовнішня брама відчинилася, щоб його пропустити. Коли Теон їхав під мурами, то відчував, як хлопчики дивляться на нього з порожніх очниць.

Пан Родрік чекав на базарній площі верхи на своєму зозулястому мерині. Поруч з ним молодий Клей Кервин тримав на держалні лютововка Старків. На базарі вони були самі, хоча Теон побачив лучників на дахах навколишніх хат, списників справа від себе, а зліва — шерегу кінних лицарів під водяником з тризубом дому Мандерлі. «Кожен з них бажає мені смерті.» З багатьма хлопцями вони піднімали роги та келихи за одним столом, ба навіть разом до дівок ходили. Та якщо б він зараз втрапив до їхніх рук, стара дружба б його не врятувала.

— Пане Родріку. — Теон натягнув повід і зупинив коня. — Сумно, що нам доводиться стрічатися ворогами.

— Сумно, що я мушу зволікати, перш ніж тебе повісити. — Старий лицар сплюнув на грунт, замішаний у болото. — Теоне Перевертню.

— Я Грейджой на Пайку, — нагадав йому Теон. — Я народився кракеном і ніколи не перевертався на вовка.

— Десять років ти виховувався у родині Старків!

— Радше сказати — сидів у полоні як заручник.

— Тоді б краще князь Едард тримав тебе у цюпі в залізах! А він натомість виростив тебе серед своїх синів — добрих та милих хлопчиків, яких ти злодійськи замордував. Я сам, на свою вічну ганьбу, вчив тебе військової науки. Якби ж я знав раніше, то встромив би тобі меча в живіт, а не вкладав його до твоїх зрадницьких рук.

— Я приїхав домовлятися, а не слухати ваші образи. Якщо маєте, що сказати, старигане, то кажіть. Чого ви від мене хочете?

— Дві речі, — відповів старий. — Зимосіч і твоє життя. Накажи своїм людям відчинити браму і скласти зброю. Ті, хто не вбивав дітей, зможуть піти вільно, а ти лишишся чекати на суд короля Робба. І хай боги мають ласку до твоєї душі, коли він повернеться.

— Робб ніколи більше не побачить Зимосічі, — зауважив Теон. — Він розіб’ється об Калин-Коп, як розбилися незчисленні південські війська за десять тисяч років. Тепер північ тримаємо ми, пане лицарю.

— Ви тримаєте три замки, — відказав на це пан Родрік, — і цей я, Перевертню, скоро в тебе заберу.

Теон не зважив на його слова.

— Ось мої умови. До заходу сонця ви мусите розійтися геть. Ті, хто присягнуть на вірність Балонові Грейджою як їхньому королю та мені як принцу на Зимосічі, отримають підтвердження своїх прав, привілеїв та статків і не потерплять жодної шкоди. Ті ж, хто нам не підкориться, будуть знищені.

Молодий Кервин зиркнув на нього, наче не вірячи своїм очам.

— Ти, бува, не з’їхав з глузду, Грейджою?

Пан Родрік хитнув головою.

— Він, хлопче, втратив не розум, а тільки міру в своєму марнославстві. На жаль, Теон завжди був про себе надто високої думки. — Старий лицар тицьнув на нього пальцем. — Не гадай собі, наче я чекатиму, поки Робб проб’ється крізь Перешийок, щоб дати ради такому, як ти. В мене тут майже три тисячі людей… а ти, якщо люди не брешуть, маєш не більше п’ятдесяти.

«Насправді сімнадцять, старигане.» Теон змусив себе всміхнутися.

— Я маю в себе дещо краще за вояків.

Він підняв кулака над головою. Чорний Лорен знав цей знак і чекав на нього.

Мури Зимосічі стояли за Теоновою спиною, але пан Родрік дивився просто на них і не міг не бачити. А Теон бачив його обличчя. Коли підборіддя старого затремтіло під його жорсткими білими баками, він знав точно, що той побачив. «Навіть не здивувався», подумав Теон з досади, «та нехай, аби боявся. А він боїться».