Слава ЗСУ!

Усі ви, мабуть, знаєте - як не з виду, то з чутки, - що не так давно жила в нашім городі одна знакомита пані добрих звичаїв і ладної мови, чесноти якої заслуговують на те, щоб ім'я її не було забуте: звали її мадонна Оретта, і була вона дружиною мессера Джері Спіни. Трапилось їй якось (от як і нам тепер) перебувати довший час за містом; пішла вона на прогуляння з іншими дамами й кавалерами, котрих у себе того дня гостила, а дорога з одного маєтку до другого була про пішоходів таки далеченька. От один кавалер із тої компанії й каже:

- Пані Оретто! Хочете, я розповім вам таку чудову історію, що вам здасться, ніби ви верхи ідете, а не пішки йдете.

На те одказала дама:

- Але ж дуже прошу, мосьпане! Послухаю з великою приємністю.

Тоді наш кавалер, которому шпага при боку личила, мабуть, не більше, як його устам мова, почав розповідати одну історію, яка сама по собі була справді вельми гарна, та не в [354] такому переказі: він страшенно псував її - то ті самі слова разів по п'ять та по шість повторював, то вперед забігав, то знов назад вертався, говорячи: «Е, ні, не так, а ось як воно було». Крім того, часто плутав імена, не кажучи вже про те, що висловлювався якоюсь дубуватою мовою, котра аж ніяк не пасувала до дійових осіб і пригод, про які він говорив. Слухала-слухала його мадонна Оретта, і вже їй вуха в'янули, а на серці почало млоїти, немов у смертельно недужої. Відчувши, що більше не зможе витримати (а кінця-краю тій історії не видно було - в такі нетрі той кавалер забрався), вона сказала йому грайливо:

- Мосьпане! Щось той ваш кінь дуже спотикливий; зсадіте, прошу вас, мене краще додолу.

А той кавалер та був якраз кращий послухач, ніж оповідач; зрозумівши натяк, він одбув його веселим жартом і говорив уже про інші речі, не докінчивши своєї невдалої історії.

ОПОВІДКА ДРУГА

Пекар Чісті дотепним словом звертає увагу мессера Джері Спіни на нескромність його прохання

Всі дами й кавалери дуже похваляли дотепність мадонни Оретти, та королева веліла вже заступити чергу Пампінеї; та почала:

- Хороші мої подруги, я сама вам не зумію сказати, хто більше грішить - чи природа, коли вселяє шляхетну душу в негарне тіло, чи фортуна, коли надає тілові з шляхетною душею якесь простацьке ремесло, як ми те бачимо на прикладі нашого земляка Чісті й багатьох інших людей; сього Чісті, чоловіка високого духу, фортуна вчинила пекарем. Безперечно, я нарікала б і на природу, й на фортуну, якби не знала, що природа за всіх мудріша, а фортуна тисячоока, хоч Дурні й малюють її сліпою. Я гадаю, що сі дві розумні сили Діють так, як часом і смертні істоти, які, не впевняючись на майбутнє, ховають про свою потребу найдорожчі речі в най-непомітніших закапелках свого дому, щоб менше було підозри, і в слушний час видобувають їх звідтіля, бо на видноті, десь у пишній палаті, навряд чи вони могли б зберігатися безпечне. Отак і обидві правительки світу сього ховають свої найкоштовніші скарби під покривкою простацького стану,

щоб ті клейноди сіяли ще яскравішим блиском, коли в потрібну мить їх ізвідти добути. Се дуже гарно показав у одній незначній справі пекар Чісті, давши добру науку мессерові Джері Спіні (я згадала про нього, бо щойно почула оповідку про мадонну Оретту, котра була за ним замужем); розкажу ж вам коротенько сю цікаву історію.

Так от, коли папа Боніфацій, що в нього мессер Джері Спіна мав чималу вагу, відрядив до Флоренції у певній справі своїх знакомитих послів, вони стали кватирою в господі мес-сера Джері і обговорювали з ним усякі важливі речі, а він водив їх (не знати, з якої причини) мало не щоранку гуляти по місту, причому вони обов'язково проходили мимо Ма-ріїнської церкви, біля якої держав свою пекарню Чісті, - сам же він і діло своє справляв. Хоч же доля й послала йому таке неблагородне заняття, та сприяла йому непомалу: Чісті розбагатів, пекарюючи, та й не думав у якесь інше ремесло вкидатися; жив у великому достатку і завжди тримав у себе найвиборніші білі та червоні вина, які тільки можна було знайти у Флоренції і всій околиці.

Бачачи щоранку, як мессер Джері Спіна проходить із папськими послами мимо його дому (а погода стояла, як на те, жарка), пекар не раз думав про те, як хороше було б почастувати їх своїм добрим білим вином, та, рівняючи своє становище до панського, гадав, що якось непристойно буде запрошувати мессера Джері, поки він сам того не захоче; от і намислив він таку штуку, щоб панові скоріше закортіло. У білому-пребілому каптанку, оперезаний чистеньким хвар-тухом, схожий більше на мельника, аніж на пекаря, сідав він уранці біля порога свого дому в той час, як панство мало проходити мимо; перед ним стояло циноване відеречко з чистою холодною водою, дзбанок доброго білого вина і два блискучі, ніби з щирого срібла, келишки. Коли на вулиці показувався мессер Джері з папськими посланцями, Чісті кахикне, було, раз і вдруге та й заходиться пити вино з таким смаком, що і мертвому б закортіло. Побачив теє мессер Джері один день і другий, а на третій спитав: