Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Двадцять два

Мені вже практично 22. Що робити зараз? Міняти ідеали пізно. Шукати щось нове - не той вік. Я вперше немаю прагнень. Інколи виникає запитання, і навіть часто ставить його мені вітчим. Навіщо я живу? Для чого мене народили? Проіснувати як бездумна тварина? Може щось порадите, чи відповідь яку придумали? Поділіться, а то сама я потихеньку починаю божеволіти."

З цими словами Тамара перекрутила порожню пляшку, щоб передати слово тій, на кому зупиниться зелене скляне горлечко. Це була Софія.

Софія.

Софія зробила великий ковток зі свого келеха і з виразом легкої розсіяності на обличчі провела рукою по поверхні пляшки. Деякий час вона сиділа мовчки. Традицій порушувати ніхто не хотів, та й від Тамариних слів потрібно було спочатку відійти.

Нарешті дівчина зібралася і порушила таки мовчанку.

"Цікаво ти говориш, Тамарочко. Я задумувалась також над твоїм запитанням. Для себе відповідь я знайшла у цьому написі, погляньте: "Жити лише отримуючи кайф!" - і вона показала всім на свою футболку.

"Для мене він мабуть став єдиним правильним рішенням. Так. Адже проблеми є у кожного і я не виняток, однак по можливості намагаюся про них не думати. Я завжди так, тому що коли задумуєшся, це призводить частенько до суєцидних настроїв, а це вже геть не добре. Ну що з того, що ти завантажуєш себе такими думками? Вони тобі допомагають знайти вихід? Кому ти робиш гірше?"

Раптом Софія змовкла, і зупинивши погляд на попільничці, просиділа так деякий час. Подруги добре знали цю її звичку вимикатися посеред розмови на кілька хвилин, тож навіть не дивувались і не перебивали.

Коли Софія знову повернулася до тями, вираз її обличчя значно змінився. Кудись зникли безтурботність і легкість рухів. Вона навіть трішки згорбилась, ніби хто на плечі накинув їй важку ношу.

"На відміну від тебе, Томо, у мене ніколи не було чіткої цілі. То я хотіла бути лікарем і рятувати життя, то вчителем чи актором. Про дитинство я і взагалі мовчу. Воно у мене промайнуло у рожевих фарбах, та і тоді я уявляла своє майбутнє по-різному. Коли ж прийшла пора справді робити вибір, то це був справжній капець. І істерики, і суперечки з батьками... Словом, я навіть не знаю, яким чином мене занесло на оператора ЕОМ. У студентські роки нічого поганого в цьому я не бачила. Ще б пак, адже само по собі класно було жити життям студента! Але щойно руки відчули важкість диплома, як мене прибила думка, що це не моє і я не хочу пов'язувати з цим усе своє життя."

Софія знову зупинилася. У неї закінчилося пиво, тож вона трохи відволіклась щоб зробити замовлення.

"Варто лише уявити, що все життя доведеться просидіти, як кріт, у темному приміщенні без вікон, - вела вона далі - спостерігаючи за хворими чувачками, які отупіло вдивляються у скляне віконце екрану і для яких це верх задоволення, так одразу усе моє єство постає проти цього. І я це стійко спробувала пояснити батькам. А вони так люб'язно подивилися на гарненький напис моєї спеціальності у дипломі і ще люб'язніше запитали, навіщо я морочила їм голову стільки років?

А що ж вдієш, якщо все, про що думалось колись і чого раніше хотілося, стало таким чужим і далеким, що аж самій буває страшно. Це я змінююся, чи час? Батьки щось мені відповіді на це питання не дають, а лише м'яко натякають, що в моєму віці пізно вже займатись пошуками себе. Що потрібно взяти те що є і спробувати робити хоч щось."

В цьому місці Софія знову зробила невеличку паузу. Вона дістала з рюкзака блокнот і олівець та щось швидко почала ним виводити. І вже решту розмови вона провела за цим заняттям.

"Я спробувала багато чого, працювала в багатьох місцях, але виходу все одно не знайшла. Сфера послуг нерви з'їдає так, що через деякий час ледве не стаєш невротиком. Різні легковажні і туманні професії типу: вітаємо, у нас сьогодні свято, - доводять до того, що без огиди не можеш дивитися ні на себе у дзеркало, ні на інших людей. І весь цей час мене супроводжували різні думки і запитання типу: що робити, як бути? Вони мене мучили цілодобово. Бувало, що й серед ночі прокидалася, вигукуючи їх.

Знаєте, до чого дійшло? Що кожного разу, йдучи з роботи чи на роботу, мене відвідували дивні образи і картинки з не дуже хорошими настроями. Та одного разу мої хороші друзі порадили: "Не думай!"

Софія все щось вимальовувала різкими і швидкими рухами олівця. Не відриваючи погляду від блокнота вона продовжувала говорити. По виразу обличчя, напруженій позі було помітно, що говорить вона дійсно те, що болить. Що за цілий рік її дорослого життя встигло добряче намучити.

"Днями переглядала фотоальбом. На одній світлині пригадала себе в дев'ятирічному віці. Про що я тоді думала? Мабуть конкретно тієї миті гадала, коли нарешті стану дорослою. Я завжди цього хотіла. Не розумію правда чому, та в далекому дитинстві мені в голову влізло твердження, що пік дорослості припадає на 22 роки. Ну ось... За кілька днів мені стане 22. А зараз так смішно від цих дитячих наївних міркувань. Ні дорослої розважливості, ні впевненості в собі, та й взагалі нічого крім проблем я за собою не відчуваю.

І ось придбала цю футболку. Напис сподобався, то й думаю, чому б не жити за цим правилом? Адже ми відчуваємо. І все зводиться тільки до цих відчуттів. А іншого виходу я просто поки не знаю."

Після цього вона простягнула їм готовий малюнок, на якому був змальований зі стіни велетенський байк. Але на зображенні він не просто висів, а був сповнений прагнення покинути своє ув'язнення на кам'яній стіні і щосили рвонути на жадану справжню волю.

Звичайно, що враження це справило відповідне і всі з захопленням стали говорити про її виявляється-талант, про який вона ніколи не згадувала. Софія на це посміхнулася і знову спробувала надати обличчю легкого і безтурботного виразу. Їй це навіть трохи вдалося. Тож жваво посміхнувшись, вона повернула пляшку до Кіри.

Кіра.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

  22.01.2013

Задум цікавий,текст мені сподобався. Однак автору
вартувало б попрацювати над граматикою, зокрема, це
відноситься до вживання слів, яких немає в українській
мові.


  29.06.2011

Дякую. Але, на жаль, його вже давно немає.


KatanaBonita 26.06.2011

А я про нього чула, а я про нього чула... ;-)))
Як завжди класно!!!)))


Додати коментар