Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Етюд у ясно-червоних кольорах

Холмс пішов близько дев'ятої години. Я не мав уявлення, коли він повернеться, але флегматично сидів у їдальні, посмоктуючи люльку й гортаючи сторінки «Vie de Boheme» Анрі Мюрже. Минула десята, почулися кроки служниці, яка протупала до своєї кімнати укладатися на ніч. Ось уже й одинадцята, повз двері до їдальні знову пролунали кроки, цього разу значно солідніші — то статечно з тією ж метою пройшла до себе хазяйка. Була майже дванадцята, коли до мене долинув різкий звук ключа, яким Холмс відсунув засувку американського замка. І як тільки він увійшов, я зразу зрозумів, що його спіткала невдача. Задоволення й досада боролися на його обличчі, нарешті перше раптом узяло гору, і він щиро засміявся.

— Нізащо в світі не хотів би, щоб про це довідалися скотлендярдівці! — вигукнув він, кидаючись у крісло. — Я стільки з них кепкував, що вони цього мені до смерті не забудуть. А посміятися з самого себе я можу собі дозволити, бо знаю, що кінець кінцем поквитаюся із зловмисниками.

— Та що трапилося? — спитав я.

— О, зараз я розповім вам дещо собі на шкоду. Ота відьма пройшла трохи, а тоді почала кульгати, бо, з усього було видно, в неї заболіла нога. Незабаром вона й зовсім зупинилася і підкликала екіпаж, що проїжджав повз неї. Я зумів підійти до неї зовсім близько, щоб почути адресу, але міг би й не дуже клопотатися про це, бо вона вигукнула, куди їй їхати, так голосно, що було чути й по другий бік вулиці: «В Хаундсдітч, на Дункан-стріт, тринадцять». «Виходить, що все правда»,— подумав був я, і як тільки вона влізла в екіпаж, причепився до нього ззаду. Це мистецтво, яким повинен майстерно володіти кожний детектив. Ну, так ми й покотили, ніде не зупиняючись, поки не дісталися до потрібної вулиці. Я зіскочив, трохи не доїхавши до будинку, й неквапливо, немов прогулюючись, пішов уперед. Я бачив, як кеб зупинився. Кучер зістрибнув, відчинив дверцята й завмер, чекаючи. Проте ніхто не виходив. Коли я підійшов до нього, він несамовито шукав у порожньому кебі й сипав такою добірною лайкою, якої мені ще не доводилось чути. Від його пасажирки не залишилося ні знаку, ні сліду і, боюсь, він ніколи не одержить плати за проїзд. Розпитавшись у номері тринадцятому, ми дізналися, що будинок належить шанованому декоратору на ім'я Кесвік, а про Сойєрів або Деннісів там ніколи й не чули.

— Невже ви хочете сказати,— голосно здивувався я,— що ця кульгава немічна стара баба на ходу вистрибнула з кеба та ще й так, що ні ви, ні кучер не побачили її?

— Яка там у біса стара баба,— з серцем вигукнув Шерлок Холмс. — Це ми з вами старі баби і це нас пошили в дурні. То був, безумовно, дуже спритний молодик, до того ж неперевершений актор. Грим і одяг у нього були неповторні. Він, очевидно, помітив, що за ним стежать, і втік від мене в такий спосіб. Це доводить, що чоловік, якого ми шукаємо, зовсім не самотній, як я собі уявляв, навпаки, він має друзів, готових заради нього піти на ризик. Ну, докторе, ви як з хреста знятий. Послухайтесь моєї поради та лягайте спати.

Я справді почувався дуже стомленим, отож охоче йому підкорився. А Холмс залишився сидіти біля каміна, в якому ледь жевріло вугілля, і ще довго я чув уночі тихий печальний голос його скрипки, і мене не полишала думка, що він обмірковує дивну й складну справу, яку поклав будь-що розплутати.

Розділ 6

ТОБІАС ГРЕГСОН ПОКАЗУЄ, НА ЩО ВІН ЗДАТНИЙ

Наступного дня в газетах було повно повідомлень про «Брікстонську таємницю», як її назвали. Кожна газета вмістила детальний звіт про той випадок, а деякі на додачу надрукували про нього й передові статті. У цих матеріалах для мене було й трохи нової інформації. В моєму записнику ще й досі зберігається чимало газетних вирізок і виписок про той випадок. Ось зміст кількох із них.

«Дейлі телеграф» писала, що в історії злочинів рідко коли траплялися вбивства, вчинені за більш дивних обставин. Німецьке прізвище жертви, відсутність будь-яких мотивів, зловісний напис на стіні — усе вказувало на те, що воно є справою рук політичних емігрантів і революціонерів. В Америці чимало філій соціалістичних організацій і покійний, безперечно, порушив їхні неписані закони, а тому його вистежили й убили. Невимушено згадавши Vehmgericht, aqua tofana, карбонаріїв, Marchioness Бренвільє, теорію Дарвіна, закон Мальтуса і вбивць з Реткліфської дороги, автор на закінчення статті напучував уряд і закликав до більш пильного нагляду за іноземцями в Англії.

«Стандард» наголошувала на тому факті, що подібні протизаконні неподобства звичайно трапляються при ліберальному уряді. Вони виникають через тривожний настрій мас і є наслідком ослаблення всякої влади. Небіжчик був американським джентльменом і прожив у столиці кілька тижнів. Він зупинився в пансіоні мадам Шарпантьє на Торкі-Террас в Кембервелі. В поїздках його супроводжував особистий секретар містер Джозеф Стенд-жерсон. Обидва попрощалися з хазяйкою у вівторок, 4 дня цього місяця, і вирушили на Юстонський вокзал, як вони сказали, щоб устигнути на ліверпульський експрес. Їх обох потім бачили на пероні. Після цього про них нічого не було відомо, поки тіло містера Дреббера, як вище зазначено, не знайшли в порожньому будинку за кілька миль від вокзалу. Як він туди потрапив і як зустрів свій кінець, залишається поки що таємницею. Невідомо також, де перебуває Стенджерсон. Ми раді дізнатися, що справу ведуть містер Лестрейд і містер Грегсон із Скотленд-Ярда, і дуже сподіваємось, що ці знамениті службові особи швидко проллють світло на таємницю.

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!