Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Етюд у ясно-червоних кольорах

Якби блукачеві пощастило не заснути ще з півгодини, перед його очима постала б дивна картина. Далеко-далеко, ген аж на краю солончакової пустелі, знялася ледь помітна хмарка куряви — спочатку майже прозора й зовсім непомітна на такій великій відстані, вона поступово росла вгору й ширшала, поки не перетворилася на густу, чітко окреслену хмару. Ця хмара не переставала збільшуватись і, нарешті, стало очевидно, що зняла її, рухаючись, безліч живих істот. У родючішій місцевості той, хто побачив би цю картину, подумав би, що до нього наближається одне з величезних стад бізонів, які пасуться в преріях. Але в цій безводній пустелі таке було просто неможливе. Нарешті хмара наблизилась до самотньої скелі, на якій спали двоє блукачів, і от крізь куряву почали вимальовуватись парусинові халабуди на фургонах і постаті озброєних вершників,— загадкове явище виявилось величезним караваном, що просувався на захід. Та ще й яким величезним! Коли його голова досягла підніжжя гір, хвіст ще ховався за обрієм. Долаючи безмежну рівнину, безладно рухались криті фургони й вози, чоловіки на конях і пішки. Похитуючись під важкою ношею, йшла безліч жінок, дітлахи пленталися поряд з фургонами або визирали з-під білої парусини. Очевидно, це була не нова партія переселенців, а, либонь, якісь позбавлені пристановища люди, змушені під тиском обставин шукати собі нового місця. Від цього людського стовпища в прозоре повітря здіймався гомін голосів і гуркіт возів, змішаний із скрипінням коліс і кінським іржанням. І хоч який гучний був шум, але він не розбудив двох мандрівників, що спали на скелі.

В голові колони їхало десятків зо два або й більше похмурих і суворих на вигляд вершників у темному домотканому одязі і озброєних рушницями. Під'їхавши до підніжжя скелі, вони зупинилися, щоб трохи порадитись.

— Джерела праворуч, брати мої,— сказав вершник з гладко поголеним обличчям, суворою складкою біля рота й сивиною в чуприні.

— Праворуч від Сьєрра-Бланко — отже, ми дійдемо до Ріо-Гранде,— відгукнувся другий.

— Не бійтеся залишитися без води! — вигукнув третій. — Той, хто зміг видобути її із скелі, не покине свій обраний народ.

— Амінь! Амінь! — підхопили всі інші.

Вони вже хотіли були рушити далі, коли один з наймолодших і найзіркіших серед них здивовано скрикнув і показав пальцем угору на нерівну скелю. На її вершечку тріпотів клапоть рожевої тканини, чітко й яскраво виділяючись на тлі сірого каміння. Вершники миттю повернули коней назад і скинули з пліч рушниці, а від каравану до них уже скакало галопом підкріплення. У всіх на устах було слово «червоношкірі».

— Тут не може бути багато індіанців,— сказав літній чоловік, очевидно, старший над усіма. — Ми проминули плем'я поуні, і по цей бік гір інших індіанських племен немає.

— Брате Стенджерсоне, я піду й подивлюся, що там таке, добре? — спитав один з вершників.

— І я! І я! — вигукнуло з десяток голосів.

— Залиште коней унизу, ми будемо чекати вас тут,— сказав старший.

Молоді хлопці миттю скочили з коней, припнули їх і полізли стрімким схилом угору до рожевого клаптя, який викликав у них велику цікавість. Вони лізли швидко й тихо з упевненістю й спритністю досвідчених розвідників. Ті, що були внизу, бачили, як хлопці спочатку перестрибували з прискалку на прискалок, а потім зупинилися вгорі, чітко вирізняючись на тлі неба. Юнак, що зчинив тривогу, просувався попереду. Раптом ті, які йшли слідом, побачили, що він скинув руками, наче вкрай здивувався, а приєднавшись до нього, були так само вражені видовищем, що постало перед їхніми очима.

На маленькому майданчику, що увінчував голу скелю, височів величезний валун, а біля нього лежав неймовірно схудлий чоловік, чималий на зріст і з довгою бородою. Спокійний вираз поораного зморшками обличчя й рівний подих свідчили про те, що він міцно спить. Поряд з ним умостилася дитина, обхопивши його жилаву засмаглу шию круглими білими рученятами і поклавши голову в золотистих кучерях йому на груди. Її рожеві губи розтулилися, відкривши рівний разок сніжно-білих зубів, на щоках грала радісна посмішка. Її пухлі білі ніжки в білих шкарпетках і зграбних черевичках з блискучими пряжками становили дивний контраст з довгими висохлими ногами її супутника. На краю валуна над цією дивною парою статечно сиділо три стерв'ятники, які з появою пришельців, хрипко й розчаровано заклекотівши, сердито полетіли геть.

Крик цих огидних птахів розбудив сплячих, і вони, розплющивши очі, спантеличено роззирались навколо. Потім чоловік важко зіп'явся на ноги й подивився вниз на пустелю, яка була така безлюдна, коли його зморив сон, і яку тепер перетинав величезний гурт людей і тварин. На його обличчі з'явився недовірливий вираз, і він провів кістлявою рукою по очах.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!