Слава ЗСУ!

— Це правда! — погодився я.

— Я вже вам пояснював: те, що виходить за межі звичайного, як правило, допомагає у нашій роботі, а не перешкоджає. При розв'язанні подібних справ найголовнішим є вміння мислити, так би мовити, зворотно. Це дуже корисне вміння, і оволодіти ним зовсім нескладно, але люди не часто до нього вдаються. У повсякденному житті значно корисніше думати вперед, тому думання назад починає зневажатися. На п'ятдесят чоловік, які мислять синтетично, припадає тільки один, який уміє мислити аналітично.

— Мушу признатися,— сказав я,— я не зовсім вас розумію.

— Іншого навряд чи можна було чекати. Ану, спробую пояснити вам це зрозуміліше. Більшість людей, якщо повідомити їм факти в тій послідовності, як відбувалися відповідні події, скажуть, якими повинні бути наслідки. Вони можуть зіставити ці факти в своїх головах і таким чином знайти докази, що повинно бути саме так, а не інак. Проте є й такі люди — їх небагато,— які, якщо їм повідомити результат, здатні відтворити в своїй свідомості зворотний розвиток подій і знайти причини, що зумовили цей результат. Оцю здатність я й маю на увазі, коли говорю про думання назад або про аналітичне мислення.

— Розумію.

— Цей випадок був саме такий — ми знали результат і повинні були з'ясувати, що ж йому передувало. Я зараз спробую показати вам різні стадії в перебігу моїх думок. Але почнімо з самісінького початку. Як вам відомо, я пішов до будинку пішки цілком вільний від будь-яких вражень і передчасних висновків. Природно, я перш за все оглянув проїжджу частину вулиці і там, як я вже вам пояснював, виразно побачив сліди коліс, а з розповідей переконався, що кеб міг проїхати там тільки вночі. Так, то був саме найманий кеб, бо відстань між колесами у нього менша, ніж у приватного екіпажа. Звичайний лондонський чотириколісний кеб значно вужчий від панської карети.

Так було виграно перше очко. Потім я повільно пішов доріжкою через палісадник, вона була глинястою — на такому грунті відбитки слідів особливо чіткі. Ця доріжка здавалася вам, звичайно, просто смужкою стоптаної грязюки, але для мого натренованого ока мала значення кожна прим'ятина на її поверхні. Немає більш важливої і більш зневаженої галузі науки шукати, ніж мистецтво читати сліди. На щастя, я завжди приділяв їй якнайбільшу увагу, а бажання постійно застосовувати її на практиці стало моєю, другою натурою. Я побачив глибокі сліди констеблів, а також сліди ще двох чоловік, які пройшли по доріжці першими. Зрозуміти це було не важко, тому що місцями сліди цих двох були затоптані констеблями. Таким чином з'явилося друге кільце в ланцюзі, яке розповіло мені, що нічних гостей приїхало двоє, один дуже високий на зріст чоловік — я визначив це на підставі довжини його кроків,— другий модно вдягнений, якщо судити з маленьких і акуратних слідів, залишених його черевиками.

Коли я ввійшов до будинку, цей останній висновок підтвердився. Переді мною лежав гарно взутий чоловік. Отже, якщо це було вбивство, то вчинив його високий на зріст. Рани на тілі мертвого не виявилось, але його спотворене обличчя переконало мене, що він знав, яка доля на нього чекає. У людей, які нагло вмирають від розриву серця або якоїсь іншої природної причини, ніколи не буває спотворених облич. Понюхавши губи мертвого, я вловив ледь відчутний кислуватий запах і зрозумів, що чоловіка примусили прийняти отруту. Доказом такого примусу був вираз ненависті й страху на його обличчі. Цього висновку я дійшов з допомогою методу виключення, оскільки ніяка інша гіпотеза не могла пояснити відомих мені фактів. Не подумайте, що мій висновок був чимось дуже-дуже нечуваним. Насильне вживання отрути аж ніяк не новина в кримінальній хроніці. Кожний токсиколог зразу згадав би справу Дольського в Одесі або справу Летюр'є в Монпельє.

Тепер постало найголовніше питання: які мотиви злочину? Причина вбивства — не пограбування, бо вбивця нічого не взяв. Тоді що — політика чи жінка? На це треба було знайти відповідь. Я схилявся до думки, що швидше друге, ніж перше. Політичні вбивці, зробивши своє, чимшвидше тікають світ за очі. А це вбивство, навпаки, було вчинено без найменшого поспіху, злочинець позалишав сліди по всій кімнаті і нітрохи не квапився зникнути. Очевидно, причина злочину була не політична, а особиста і вимагала продуманої помсти. Коли на стіні було виявлено напис, я ще більше в цьому впевнився. Він мав єдине призначення — напустити туману. Проте, коли знайшлася обручка, все стало на свої місця. Вбивця, безперечно, скористався нею, щоб нагадати своїй жертві про якусь померлу або відсутню жінку. Саме через це я й спитав Грегсона, чи не питав він у своїй телеграмі в Клівленд про які-небудь особливі моменти в житті Дреббера. Як ви пам'ятаєте, він відповів негативно.