Слава ЗСУ!

Де люди б не спасли, ні Бог, ні біс,

Там ти йому визволення приніс.

Він лиш тобі завдячує життя І відданий до самозабуття;

Від того дня про себе він не дбає,

Зірки і глиб про тебе лиш питає.

Він повелів, щоб ми сюди летіли Тобі на поміч. В гір великі сили,

Живці природи в них нестримно б’ють; Тупі попи все те чаклунством звуть.

Цісар

В день радощів, коли гостей багато До нас приходить на веселе свято, Хвилюючися натовпом безкраїм,—

Ми раді всім і кожного вітаєм.

Але ще більше той для нас жаданий, Хто нам одважно у пригоді стане,

Кого і небезпека не лякає,

Коли непевна доля нас чекає.

Проте прошу вас, в цю врочисту мить Охочі руки від мечів прийміть; Шануйте час, коли тут тисячі Знесуть за нас чи проти нас мечі.

Всяк стій за себе! Хочеш мать корону, Сам докажи, що ти достоїн трону.

Я хочу вбити власною рукою Напасника, порушника спокою,

Що зве себе країни владарем,

Васалів паном, армії вождем.

Фауст

Похвальна річ — великих діл жадоба, Та головою важить неподоба.

Недаром же оздоблений шолом Блищить над мужнім, сміливим чолом, Таж тіло все — ніщо без голови:

Засне вона — всі члени неживі,

Болить вона — все тіло біль зборов, Одужає — й воно здорове знов.

Тоді й рука вершить свої діла:

Там щит над головою підняла,

А там пустила в хід уже й меча І на удар ударом одвіча;

Тоді удачу має і стопа —

Поверженим на шию наступа.

Цісар

Такий і в мене гнів на супостата,

Я хочу ланця потоптом стоптати.

Герольди

( вертаються)

Нас, герольдів, там сьогодні Прийняли не по заслузі,

Наші речі благородні Підняли усі на глузи:

«Цісар ваш? Його ж нема!

Він пропав, він щез, ізслиз!

Хто ж його і спогадає,

Як не казка: жив колись...»

Фауст

Що не приймають виклику до герцю,

Це нам, твоїм прибічникам, по серцю. Надходить ворог, рветься в бій дружина, Вели почать: сприяє нам хвилина.

Цісар

Командувать не буду цього разу,

(до головнокомандувача)

Ти будеш війську за привідця, князю.

Головнокомандувач

Хай правий фланг на ворога руша,

Що лівим флангом саме вгору суне;