Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

— Не знаю.

Можливо, пацієнт почув би ще якісь умовляння й поради, але вперше, одколи відвідував цей кабінет, він скористався своїм правом і стер зміст усіх розмов із машиною. Та ніби й цього йому було замало, торкнувся кнопки й одним порухом руки послав у небуття погруддя грецького мудреця. І відчув зловтіху, безглузду, але гостру — так ніби вбив, не вбиваючи, того, перед ким був надто відвертим. За те, що той, бувши Ніким, так розсудливо й безапеляційно повчав його й бачив його безпорадність. То був жалюгідний замінник аргументу, і пацієнт одразу ж пожалкував про безглуздий вчинок: нізащо занапастив безневинний апарат.

Однак, коли розібратися, то він хотів не стільки бути в світі, скільки відчувати світ у собі. Тому вгамував гнів і сором і постарався якомога швидше забути свої гризоти, взявшись за справи важливіші від власного минулого.

А вчитися було чого. Остання найбільша програма пошуку позаземних цивілізацій, що звалася ЦИКЛОПОМ, після кількох років роботи скінчилась нічим. Такої думки були ті, хто, слухаючи далекі зірки, сподівалися почути зрозумілі сигнали. Загадка Мовчазного Всесвіту, Silentium Universi, переросла у виклик, кинутий земній науці. Крайній оптимізм жменьки астрофізиків на межі XX століття, захопивши тисячі представників інших наук, так само, як і дилетантів, обернувся на свою протилежність. Мільярди, вкладені в будівництво радіотелескопів, покликаних фільтрувати випромінювання мільйонів зірок і галактик, дали, щоправда, певну користь. Були зроблені нові відкриття, проте жодне з них не принесло сподіваного відгомону «Іншого Розуму».

Телескопи, розміщені на орбітах, у міжзоряному просторі, вакуумі, дійсно кілька разів прийняли струмені якихось хвиль. Хвилі були такі несхожі на звичайні, що збудили згасаючі надії. Можливо, це й були сигнали позаземних цивілізацій, але прийом тривав недовго. Можливо, навколосонячний простір пронизали, мов голки, послання, звернені до якихось далеких адресатів. Запис намагались розшифрувати, але марно. Сигналізаційної сутності цих імпульсів не пощастило визначити. Та й традиційна обережність примусила науковців визнати ці явища плодом зоряної матерії — випромінюванням наджорсткої радіації, випадково скупченої так званими гравітаційними лінзами у форми вузьких пасом чи голок.

Основне правило дослідників Космосу вимагало кваліфікувати природним феноменом усе, що не виявляло явно штучного походження. Астрофізика так просунулася уперед, що в неї було досить гіпотез, які точно «пояснювали» кожне прийняте випромінення — незалежно від того, якого воно походження. Складалася досить парадоксальна ситуація: що більшою кількістю теорій оперувала астрофізика, то важче було виявити справжню сигналізацію. Наприкінці XX сторіччя прибічники програми ЦИКЛОП склали великий каталог критеріїв, за якими слід було розрізняти те, що Природа може спородити й що їй неприступне. Було б «космічним дивом», якби листя, опавши з дерева, уклалося в літери, слова й речення, яке мало б сенс, або камінці, викинуті річкою на берег, утворили б правильні кола чи трикутники Евкліда.

Отож земні вчені створили низку непорушних заповідей, що їх мали дотримуватись будь-які відправники позаземних сигналів. Чи не половина цих правил була перекреслена на початку двадцять першого сторіччя. Не тільки пульсари та гравітаційні лінзи, не тільки мазери газових зоряних хмар чи величезні маси галактичного центру вводили в оману спостерігачів регулярністю, повторенням, особливим порядком різноманітних імпульсів. На місце анульованих «вимог до відправника» одразу ж було запроваджено нові, аби і вони невдовзі були відкинуті.

Звідси прийшов песимізм — нічого немає поза Землею не тільки в межах Молочного Шляху, а й у міріадах інших спіральних галактик. Подальший розвиток астрономічної науки до песимізму додав скепсис. Різні властивості космічної енергії й матерії, які утворили поняття Antropic Principle,— тісного зв’язку між тим, який є Всесвіт, і тим, яке є життя,— здавались просто незаперечними. В Космосі, де були люди, належало чекати народження життя і поза Землею. Отож час від часу виникали різні гіпотези, які намагалися погодити життєдайність Космосу з його мовчанням. Життя виникає на безлічі планет, однак розумні істоти народжуються лише за виняткового поєднання випадкових збігів.

Життя виникає не часто і розвивається здебільшого в небілкових формах — кремній, наприклад, показав багатство зв’язків, що дорівнює багатоманітністю сполук вуглецю — цьому атомному замку білків; еволюція, що започаткувалася як силіконова, не сумісна із сферою Розуму або ж створює такі форми життя, що не мають нічого спільного із людським способом мислення,— так запевняли одні.

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!