Слава ЗСУ!

— Отож-бо, — сказав Роберт. — Можливо, вони сподівалися, що я зустріну їх у Сан-Себастьяні, й тому зробили там зупинку.

— Чому ти так гадаєш?

— Я так пропонував у листі до Брет.

— Якого ж біса ти не залишився там і не зустрів їх?.. — почав був я, але затнувся, сподіваючись, що він сам до цього додумається. Та, мабуть, дарма сподівався.

Тепер він уже не бентежився, йому приємно було розмовляти зі мною після того, як він дав мені зрозуміти, що між ним і Брет щось є.

— Що ж, ми з Біллом вирушимо відразу по обіді, — сказав я.

— Шкода, що я не можу. Ми ж цілу зиму мріяли про риболовлю. — Він навіть розчулився. — Але я мушу залишитись. Просто мушу. Як тільки вони приїдуть, я привезу їх до вас.

— Ходімо шукати Білла.

— Я саме зібрався до перукарні.

— То зустрінемося за обідом.

Я знайшов Білла в його номері. Він голився.

— Знаю, знаю, він уже все розповів мені вчора ввечері, — сказав Білл. — Він мастак виливати душу. Признався, що мав зустріти Брет у Сан-Себастьяні.

— От же брехло!

— Ну, не треба, — сказав Білл. — Не сердься, ми ще тільки вирушили в дорогу, а ти вже сердишся. А взагалі, де ти відкопав такого приятеля?

— Ет, не ятри мені душу.

Білл обернув до мене своє напівпоголене обличчя, а тоді знову заговорив до дзеркала, намилюючи щоки:

— Це не він шукав мене взимку в Нью-Йорку з рекомендаційним листом від тебе? Дякувати богові, що я більше їжджу, аніж сиджу на місці. А чому ти прихопив із собою тільки його — невже в тебе немає більше друзів євреїв? — Він потер підборіддя великим пальцем, придивився в дзеркало й почав знову шкребтися.

— Скажеш, у тебе всі друзі — янголи?

— Янголи — не янголи, але не такі, як Роберт Кон. І найсмішніше, що він симпатичний. Він подобається мені. Але бути з ним — немає сили!

— Часом він просто чарівний.

— У тому-то й жах.

Я засміявся.

— Смійся, смійся, тобі що, — сказав Білл. — Ти не сидів з ним учора до другої ночі.

— Набрид, га?

— Страшенно. Що в нього за історія з Брет? Невже між ними справді щось було?

Він випнув підборіддя й повів ним збоку вбік.

— Атож. Вона їздила з ним до Сан-Себастьяна.

— Треба ж бути такою дурепою. Навіщо він їй?

— Вона хотіла відпочити від Парижа, а сама вона нікуди не їздить. Сподівалася, каже, що це буде йому на користь.

— Це ж треба зробити таку дурницю. Чому вона не поїхала з кимось із своїх? Чи з тобою? — Це він спитав скоромовкою. — Чи зі мною? Чому не зі мною? — Він уважно подивився на себе в дзеркало й притис намилений помазок до одної і до другої вилиці. — Дивись, яке чесне обличчя. Цьому обличчю може довіритися будь-яка жінка.

— Вона ж не бачила твого обличчя.

— І даремно. Всі жінки повинні бачити його. Це обличчя слід показувати на всіх кіноекранах. Кожній жінці, що йде з-під вінця, треба вручати знімок цього обличчя. Матері повинні розповідати про нього своїм дочкам. Сину мій, — він тицьнув у мій бік бритвою, — рушай на захід із цим обличчям і звеличуй себе й батьківщину.

Він нахилився над раковиною, сполоснув обличчя холодною водою, протер його одеколоном, а тоді уважно подивився на себе в дзеркало, відкопиливши верхню губу.

— Господи! — сказав він. — Ну й пика! — І, не відводячи очей від дзеркала, мовив далі: — Щ о ж до Роберта Кона, то хай його дідько вхопить, він мені остогид, і я дуже радий, що він лишається тут, а ми їдемо рибалити без нього.

— Святі слова.

— Ми їдемо ловити форель! Ми їдемо ловити форель на річці Іраті, і зараз за сніданком надудлимося тутешнього вина, а потім — на автобус і вперед!

— Чудово. Ходімо до «Іруньї» — і почнем, — сказав я.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Сонце вже розпекло площу, коли ми, поснідавши, вийшли з речами й спінінгами до автобуса на Бургете. На даху автобуса вже сиділо кілька пасажирів, інші піднімалися драбиною. Білл з Робертом вилізли нагору, й Роберт посидів з Біллом, тримаючи для мене місце, поки я бігав до готелю — взяти на дорогу кілька пляшок вина. Коли я повернувся, автобус був переповнений. Пасажири сиділи на даху на своїх валізах та скриньках, і всі жінки обмахувалися віялами. Стояла страшенна спека. Роберт зійшов, звільнивши мені місце, і я сів на єдиній там дерев'яній лаві.

Роберт Кон стояв у затінку аркади і чекав, коли ми рушимо. Перед лавою вмостився, прихилившись спиною до наших ніг, баск з великим винним бурдюком на колінах. Він запропонував той бурдюк нам із Біллом, та коли я підніс міх до рота, баск зненацька загув, так вправно імітуючи звук автомобільного сигналу, що я пролив вино, і всі засміялися. Він вибачився й умовив мене випити вина. Трохи згодом він загув ще раз, і я знову піймався. В нього це здорово виходило. Баски були задоволені. Сусід Білла звернувся до нього по-іспанському, але Білл нічого не второпав, а тому простяг йому одну з наших пляшок вина. Баск відмахнувся, мовляв, надто жарко, та й за сніданком багато випив. Та коли Білл удруге простяг йому пляшку, він надпив добрячий ковток, а потім пляшка пішла по колу. Приклавшись, кожен чемно дякував, а тоді вони примусили нас закоркувати пляшку й сховати її. І кожен пропонував нам свій бурдюк з вином. Всі вони були селяни, що їхали в гори.