Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Фієста

— Чудо, правда? — спитав Монтойя.

— Гарний хлопчина, — сказав я.

— Він справжній тореро, — підтримав Монтойя. — Від голови до ніг.

— Чудовий хлопець.

— Подивимося, чого він вартий на арені, — сказав Монтойя.

Великий бурдюк з вином стояв припертий до стіни в моїй кімнаті. Ми взяли його й польовий бінокль, замкнули двері й спустилися вниз.

Корида пройшла добре. Ми з Біллом були в захваті від Педро Ромеро. Монтойя сидів за десять місць од нас. Коли Ромеро вбив першого бика, Монтойя перехопив мій погляд і кивнув головою. Мовляв, цей таки справжній. Справжніх матадорів давно не було. З двох інших матадорів один був пристойний, другий так собі. Але їх не можна було порівняти з Ромеро, хоч бики йому дісталися поганенькі.

Кілька разів під час бою биків я дивився в бінокль на Майкла, Брет і Кона. Вони почували себе начебто добре. Брет зовні була спокійна. Всі троє сиділи, подавшись уперед, спершись на бетонне поруччя.

— Дай-но мені бінокль, — сказав Білл.

— То як там Кон, нудиться? — спитав я.

— От же ж індик!

Після бою биків коло виходу нас підхопив і затис людський натовп. Зрозумівши, що нам не вибратися з нього, ми не опиралися, й він повільно сам поніс нас до міста. Нас охопило те особливе хвилювання, яке приходить після справді гарного бою. Фієста тривала. Барабанний гуркіт, пронизливі звуки дудок не вгавали, й у людському потоці раз у раз виникали острівці танцюристів. Танцюристів завжди оточував натовп, тож ми не бачили, що вони виробляють ногами. Тільки видно було, як угору-вниз, угору-вниз підстрибують їхні голови й плечі. Нарешті ми вибралися з натовпу й попрямували до кафе. Офіціант приніс притримані для нас стільці, ми замовили по абсенту й почали дивитись на заповнену площу й на натовп танцюристів.

— Ти не знаєш, що це за танець? — спитав Білл.

— Якийсь різновид хоти.

— У них кожен танок — інший, — сказав Білл. — Фігури залежать від музики.

— А танцюють хвацько.

Навпроти на тротуарі танцював гурт хлопців. Вони виробляли складні викрутаси, й обличчя в них були поважні й зосереджені. Танцюючи, вони дивилися на свої ноги. Їхні сандалі на мотузяній підошві то тупотіли, то хляпали по тротуару. Носки разом, п'яти разом, стрибок — і ступні разом. Потім музика несамовито вибухнула, стрибки на місці закінчилися, й хлопці, підтанцьовуючи, рушили вулицею далі.

— А ось і наше вельможне панство, — сказав Білл. Вони переходили вулицю.

— Привіт добрим людям, — гукнув я.

— Привіт, друзяки, — відповіла Брет. — Ви зайняли для нас місця? Чудово.

— Знаєте, — сказав Майкл, — цей Ромеро чи як його там, — просто фантастика. Правда?

— Він чарівний, — сказала Брет. — І які розкішні зелені штани!

— Брет тільки на них і дивилася.

— Знаєте, завтра я відберу у вас бінокль.

— То ви задоволені?

— Ще б пак! Ми в захваті. Оце-то видовище!

— А коні?

— Я не могла не дивитися на них.

— Вона не зводила з них очей, — сказав Майкл. — Ото дівка!

— Звісно, те, що з ними роблять, жахливо, — сказала Брет. — Але не дивитись я не могла.

— І тобі не було погано?

— Аніскілечки.

— Зате Робертові Кону було погано, — докинув Майкл. — Ви аж позеленіли, Роберте.

— Перший кінь справді подіяв на мене, — сказав Кон.

— Але нудно вам не було, га? — спитав Білл. Кон засміявся:

— Ні. Не було. Забудьте про це, добре?

— Добре, — сказав Білл. — Якщо ви визнаєте, що не нудьгували.

— Він не був схожий на знудженого, — сказав Майкл. — Я думав, він почне блювати.

— Та ні, аж так погано мені не було. Трошки занудило, але зразу й відпустило.

— Я був певен, що він виблює. Але ви не нудьгували, правда ж, Роберте?

— Годі про це, Майкле. Я вже перепросив за ті слова.

— А от погано йому таки було. Він аж позеленів.

— Досить, Майкле.

— Ніколи не нудьгуйте на кориді, Роберте, — сказав Майкл. — Бо можна обкалятися.

— Досить, Майкле, — сказала Брет.

— Він назвав Брет садисткою, — сказав Майкл. — Брет не садистка. Вона просто вродлива, здорова жінка.

— Ти садистка, Брет? — спитав я.

— Думаю, що ні.

— Він назвав Брет садисткою тільки тому, що в неї здоровий шлунок.

— Недовго йому ще бути здоровим.

Білл перевів розмову на інше й спромігся відвернути Майклову увагу від Кона. Офіціант приніс чарки з абсентом.

— Вам справді сподобалося? — спитав Білл у Кона.

— Не сказав би. Але видовище незвичайне.

— Авжеж, таки незвичайне! — вигукнула Брет.

— Якби ще вони обходилися без коней, — сказав Кон.

Попередня
-= 50 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!